Праця працівників-мігрантів

У 1990 р. ООН прийняла Міжнародну конвенцію «Про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей». Названа Конвенція має комплексний характер і зачіпає безліч питань. Тільки невелика їх частина належить до праці [10] .

Основна частина міжнародних норм, що регулюють працю працівників-мігрантів, укладена у конвенціях і рекомендаціях МОП, перш за все в Конвенціях № 97 і 143.

У них закріплені наступні правила: державам надано право обмежити доступ мігрантам до певних видів робіт, коли це необхідно в державних інтересах;

державним владі наказано вимагати, щоб 1 екземпляр трудової угоди передавався мігрантові до його від'їзду, або видавався йому в приймальному пункті в момент прибуття на територію приймаючої держави і щоб мігранта повідомляли в письмовій формі до його від'їзду про загальні умови життя та праці, що очікують його в країні міграції ;

вільний вибір зайнятості в державі роботи за наймом надається мігрантові за умови, що він законнопроживав на території цієї держави протягом приписаного періоду, що не перевищує 2 років;

в країнах, де працевлаштування працівників-мігрантів підлягає обмеженням, такі обмеження повинні по можливості не застосовуватись до трудящим-мігрантам, котрі постійно проживали на відповідній території визначений термін, як правило, більше 5 років;

втрата роботи трудящим-мігрантом, які законно проживають у країні міграції, не тягне за собою скасування дозволу на проживання чи дозволу на право роботи. Такий мігрант має рівні права з місцевими працівниками, зокрема у відношенні гарантій забезпечення зайнятості, надання іншої роботи, а також тимчасової роботи у випадку безробіття та перепідготовки;

трудящий-мігрант не повинен відправлятися в країну походження на тій підставі, що він не в змозі продовжувати виконувати роботу через хворобу або травму, отримані після його приїзду. Компетентний орган державної влади може вирішити, що дане правило застосовується до емігрантів тільки після закінчення розумного періоду, який не повинен перевищувати 5 років з дати видачі дозволу на постійне проживання. На регіональному рівні проблем трудової міграції приділено значне місце у Європейській соціальній хартії. Держави, які приєдналисядо Хартії, зобов'язуються полегшувати умови трудової міграції та забезпечувати трудові права працівників-мігрантів, захищаючи їх від дискримінації. Рада Європи прийняла декілька конвенцій, що стосуються трудової міграції, які за своїм змістом аналогічні або близькі відповідним актам ООН та МОП. Центральне місце серед актів Ради Європи займає Європейська конвенція про правовий становищі трудящих-мігрантів (1977). У ній містяться норми, що стосуються права на виїзд, в'їзд, процедури, пов'язаної з укладенням трудового контракту; дозволів на роботу і на проживання; возз'єднання сімей; навчання, мовної підготовки; умов праці; переказів заощаджень мігрантів на Батьківщину; нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; медичної допомоги; промислової гігієни, права на звернення до судів та адміністративних органів приймаючої держави; використання служб працевлаштування, права на організацію і т. п.