конструктивизм в политике

Злочинність агресії

Агресія - збройний напад однієї держави на інше. Вона являє собою найбільшу небезпеку для миру і безпеки. Тому визнання агресії злочином, тобто найтяжчим правопорушенням, лежить в основі права безпеки. Попередження і припинення агресії є першочерговими цілями цього права.

Важливим кроком у визнанні злочином агресії з'явився російський Декрет про мир 1917 Ведення загарбницької війни було визнано "найбільшим злочином проти людства".

У 1927 р. Асамблея Ліги Націй прийняла Декларацію, в якій злочинність агресії була чітко зафіксована: "Будь-яка агресивна війна є і залишається забороненою" і "становить міжнародний злочин".

Правовою актом, яке заборонило війну як знаряддя національної політики, з'явився Паризький пакт (Пакт Бріана - Келлога) 1928 Статут ООН закріпив принцип, який забороняє не тільки застосування, а й загрозу силою. На визнання злочинності агресії засновані статути і вироки Нюрнберзького і Токійського трибуналів. Що знайшли втілення в цих актах принципи були підтверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 1946 Нарешті, Резолюція Генеральної Асамблеї 1974 р., затвердила визначення агресії, містить таке положення: "Агресивна війна є злочином проти міжнародного миру".

Для боротьби з агресією необхідно юридично точне визначення. У згаданій Резолюції 1974 висловлено переконання, що "прийняття визначення агресії буде сприяти зміцненню міжнародного миру і безпеки".

Ініціатором ухвалення визначення агресії виступив СРСР. У 1933 р. на Конференції з роззброєння він вніс проект такого визначення. Однак через опір Великої Британії, Німеччини, Італії та Японії проект прийнятий не був. Після цього СРСР уклав конвенції про визначення агресії 1933 р. з 11 країнами. На це визначення спиралися Нюрнберзький і Токійський трибунали. Воно було відтворено в ряді регіональних договорів, наприклад в Міжамериканський договір про взаємну допомогу 1947

Незважаючи на все це, визначення не отримало визнання у США та їх союзників. Тому СРСР у 1950 р. поставив питання про визначення агресії в ООН. Через негативну позицію згаданих держав питання з перервами обговорювалося понад 20 років. Тільки в 1974 р. Генеральна Асамблея ухвалила відповідну Резолюцію. Це визначення знайшло закріплення в міжнародних договорах. Так, в 1975 р. був прийнятий Протокол про поправки до Міжнародного договору про взаємну допомогу. Стаття 9 Протоколу цілком відтворює згадане визначення агресії.

Проте західні держави не відмовилися від своєї позиції. Вони заявили, що міститься в Резолюції Асамблеї визначення є політичним, а не юридичним. Найбільш відчутно ця позиція проявилася під час обговорення в ООН проекту статей про відповідальність держав і проекту статуту Міжнародного кримінального суду. У результаті Статут в переліку злочинів вказує агресію. Однак визначення цього злочину відсутній. Суд зможе здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії після прийняття відповідного рішення (ч. 2 ст. 5 Статуту). Розробка визначення доручена Підготовчої комісії для Міжнародного кримінального суду.

Незважаючи на все це, що міститься в Резолюції Генеральної Асамблеї визначення агресії є найбільш авторитетними і широко визнаним. Агресія - це застосування збройної сили державою проти іншої держави. Умовою визнання агресією є те, що застосування збройної сили, спрямоване проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності об'єкта агресії.

Інакше кажучи, застосування збройної сили має бути достатньо масштабним і суверенні робити замах на права іншої держави. Цей висновок підтверджується і положенням даної Резолюції, згідно з яким Рада Безпеки може зробити висновок, що застосування збройної сили не може бути кваліфіковано як акт агресії у світлі відповідних обставин, включаючи той факт, що "відповідні акти або їх наслідки не носять досить серйозного характеру" ( ст. 2). Тому, наприклад, озброєні прикордонні інциденти не можуть розглядатися як агресія, що, зрозуміло, не виключає відповідної відповідальності за них.

З урахуванням сказаного будуть кваліфікуватися як акти агресії наступні дії:

а) вторгнення або напад збройних сил однієї держави на територію іншої;

б) бомбардування або застосування іншої зброї проти території іншої держави;

в) озброєна блокада портів або берегів іншої держави;

г) напад збройних сил однієї держави на збройні сили іншого;

д) застосування збройних сил однієї держави, що перебувають за угодою на території іншої держави, в порушення цієї угоди, продовження їх перебування після припинення дії угоди;

е) дії держави, що дозволяє, щоб його територія використовувалася іншою державою для здійснення агресії проти третьої держави;

ж) засилання збройних банд і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави. Ці акти повинні носити настільки серйозний характер, щоб бути рівнозначними перерахованим вище актам.

Жодні міркування політичного, економічного, військового або іншого характеру не можуть слугувати виправданням агресії.

Йдучи назустріч побажанням країн, що розвиваються, СРСР в 1953 р. представив проект, в якому містилися визначення також непрямої - економічної та ідеологічної агресії. Юридично проект був небездоганний. Збройну агресію не можна поєднувати з іншими видами застосування сили, інакше принижувала б особлива небезпека перше. Не кажучи вже про те, що право на самооборону виникає лише в разі збройного нападу.

основные принципы диалектики кратко