Уніфікація міжнародного фінансового права

Міжнародне право має суттєвий значення і для регулювання відносин приватного характеру. Він виступає як інструмент уніфікації і тим самим формування національних норм, покликаних регулювати валютно-фінансові відносини фізичних і юридичних осіб.

Найбільш важливу роль у цій області грають Женевські конвенції про уніфікацію права, що відноситься до векселями, 1930 р., і Женевські конвенції про уніфікацію права, що відноситься до чеками, 1931 р.. Конвенції набули широкого поширення і тим не менш універсальними не стали. У них не беруть участі країни англо-американського права. У результаті в економічних зв'язках всі системи діють векселів та чеків - женевська і англо-американська.

З метою усунення подібного положення в 1988 р. було прийнято Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародних прості векселі (проект підготовлений ЮНСІТРАЛ). На жаль, Конвенції не вдалося примирити суперечності, і поки вона не вступила в силу.

Пряма ставлення до фінансового права мають і вже згадувані в розділі про торговому праві Оттавським 1988 конвенції про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг. Обидві вони присвячені комерційного фінансування, тобто фінансового забезпечення приватноправових договорів. Конвенцію з фінансового лізингу регулює відносини за договором про фінансовий лізинг.

У такому договорі три учасники:

- Експортер;

- Фінансова органiзацiя (банк, інша фінансова організація або спеціальна лізингова компанія);

- Орендар.

При цьому фінансова організація виступає як би в двох особах. По-перше, вона оплачує експортеру товар (дороге устаткування, повітряні чи морські судна тощо), укладаючи з ним договір купівлі-продажу, а іноді і кредитує його, по-друге, здає цей товар в оренду імпортеру, отримуючи від нього орендні платежі.

Відповідно до міжнародного факторингу фінансовою організацією (фактор) сплачує експортеру товар, часто кредитуючи його і здійснюючи всі його фінансово-розрахункові операції, в результаті до неї переходить право вимоги оплати поставленого товару в імпортера.

Міжнародні грошові розрахунки здавна здійснюються відповідно до правил, що складаються в банківській практиці. Уніфікація таких правил здійснюється на неурядовому рівні, головним чином в рамках Міжнародної торгової палати. Підготовлені нею зведення правил є, власне кажучи, єдиними актами, що регулюють міжнародні грошові розрахунки, і це незважаючи на те, що юридичною силою вони не володіють. Головну роль у механізмі їх реалізації відіграють банки. Національні асоціації банків, а іноді і окремі банки повідомляють Міжнародну торговельну палату про прийняття відповідних правил і про їх використання або їх застосування обумовлюється в кореспондентських угодах, які укладаються банками різних країн. Найбільш широке застосування отримали Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо (у редакції 1995 р.), Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 р.), Уніфіковані правила з договірних гарантій (1978 р.).