какие типологии политических партий вам известны

Форма договорів

Міжнародне право не встановлює обов'язкової форми договору. Сторони мають право визначати її на свій розсуд. Форма не впливає на юридичну силу договору. Договори укладаються в письмовій та усній формі. Переваги письмової форми зробили її домінуючою в договірній практиці. Багато договори містять детальні постанови, використовуються цифрові показники формули, географічні карти і т.д.

Усні угоди також нерідко зустрічаються в практиці. Досить часто вони використовуються для оформлення перетворення дипломатичних місій в посольства і для встановлення дипломатичних відносин, тобто в тих випадках, коли не потрібно детальних постанов. Зрідка зустрічаються випадки, коли усні угоди укладалися з важливих політичних питань. У такій формі СРСР у 1934 р. уклав угоду про взаємну допомогу з Монголією. Між США і Японією в 1960 р. було укладено усну угоду про те, що американські військові кораблі і літаки, що несуть ядерну зброю, можуть перебувати на території Японії. У 1946 р. між постійними членами Ради Безпеки ООН було укладено усну угоду про географічному розподілі місць у цьому органі.

Часом форма договору набуває серйозне політичне значення. Наприкінці 2001 р. керівники Росії і США домовилися про обмеження стратегічних наступальних потенціалів. Адміністрація США наполягала на усній формі. Керівництво Росії добився згоди на оформлення досягнутої угоди у вигляді письмового договору.

Усні угоди нерідко називають джентльменськими угодами, що не зовсім правильно. Існують два види усних угод. До перших належать ті, що породжують міжнародно-правові зобов'язання. Існування такого роду угод є загальновизнаним. У заяві директора бюро МЗС Японії говориться: "Той факт, що угода в усній формі має юридичну силу міжнародного договору, визнаний доктриною та практикою".

До іншого виду усних угод відносяться ті, які створюють морально-політичні, а не юридичні зобов'язання. Вони-то і є джентльменськими угодами в точному сенсі. Існування таких угод загальновизнано. У доктринальної кодифікування Американського інституту права йдеться про угоди, не носять юридичного характеру і не породжують відповідних наслідків. "Прикладом таких угод є" джентльменські угоди ", які полягали протягом американської історії ...". Зазвичай джентльменські угоди ніяк не фіксуються.

З огляду на відмінності у процедурі оформлення письмових та усних договорів, Віденські конвенції стосуються лише перший. Це ж відноситься і до Закону про міжнародні договори (п. "а" ст. 2). Разом з тим Віденські конвенції 1969 р. і 1986 визнають юридичну силу усних угод. У Конвенції 1986 говориться: "Той факт, що ця Конвенція не застосовується ... до міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає: а) юридичної сили таких угод; б) застосування до них будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпадали б у силу міжнародного права ... " (ст. . Отже, кодифіковані конвенціями звичайні норми застосовні і до усних угод з урахуванням їх специфіки.

Аналогічна ситуація і з Законом про міжнародні договори. Його положення застосовні і до усних угод. Значення цього підтверджується практикою держав.

У 1982 р. до Закону США щодо опублікування договорів 1972 була внесена поправка, що вимагає наділяти усні угоди в письмову форму. Мета поправки - запобігти можливості обходу вимоги про інформацію Конгресу шляхом укладання усних угод.

Договір являє собою єдину систему норм, які повинні тлумачитися у взаємозв'язку. Як правило, він складається з трьох частин. Перша - преамбула - вказує мотиви укладання договору, її цілі та принципи. Усі постанови договору мають тлумачитися у світлі відповідних положень преамбули. Іноді цей момент підкреслюється в самому договорі.

У цьому плані становить інтерес думку Міжнародного суду, висловлену в рішенні по справі "Угорщина проти Словаччини": "Саме мета Договору і наміри уклали його сторін повинні превалювати над його буквальним застосуванням. Принцип добросовісності зобов'язує сторони застосовувати його доцільно і так, щоб його мета була досягнута ".

Друга - центральна частина - викладає зміст. Третя - заключна частина - містить постанови про порядок вираження згоди на обов'язковість договору, про його вступ у силу і припинення дії і т. п. Ця частина обов'язкова навіть до вступу договору в силу.

Багато договори містять також додатки, правова сила яких, як правило, однакова з основною частиною договору і які складають, так би мовити, четверту, додаткову частину, яка містить детальні постанови з цифровими показниками, формулами, картами.

Найменування договорів різними, на їх юридичну силу це не впливає. Найбільш вживані найменування: договір, угода, конвенція, протокол, статут. Особливою формою є угоду шляхом обміну нотами з тотожним змістом. Угода про того чи іншого питання також може бути зафіксовано в спільній заяві чи повідомлення, в декларації.

Мова договорів представляє складну проблему насамперед в силу необхідності викласти його зміст різними мовами, які до того ж відбивають специфіку національної правової системи. Як загальне правило, двосторонні договори укладаються на мовами обох сторін. Кожен з них є автентичним, тобто одно справжнім. Сторони керуються текстом на своїй мові. У разі розбіжностей беруться до увагу всі тексти, тлумачення застосовується, які зближують їх зміст.

У разі істотних відмінностей між мовами сторін часом складають текст договору на трьох мовах. Російсько-індійське угоду про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів 1993 складено на мовах російській, гінді і англійською. Всі тексти є автентичними, однак в разі незгоди основним вважається текст англійською мовою.

Многосторонние договори універсального характеру прийнято складати офіційними мовами ООН: англійською, арабською, іспанською, китайською, російською та французькою. Іноді договір складається на одному з цих мов. В таких випадках депозитарій готує офіційні переклади іншими мовами.

значение технического прогресса в жизни общества