Головна Міжнародне Міжнародне право прав людини Міжнародний контроль поваги прав людини
легальность политической власти

Міжнародний контроль поваги прав людини

Зі сказаного раніше видно, що міжнародне право прав людини являє собою розвинену систему принципів і норм, які досить докладно визначають міжнародні стандарти в цій галузі. Основне завдання полягає у забезпеченні втілення стандартів в життя. З рішенням цього завдання справа йде далеко не благополучно. На початку XXI ст. лише третина держав можна, та й то із застереженнями, віднести до категорії демократичних. За даними ООН, 90% населення планети не має можливості контролювати дії інститутів влади, що зачіпають їхні долі. Але і в тих державах, які вважаються демократичними, становище з правами людини залишає бажати кращого.

У 1998 р. правозахисна організація "Міжнародна амністія" опублікувала доповідь про права людини в США. Доповідь свідчить, що в цій країні порушуються гарантії, що надаються не тільки судовою системою і Конституцією США, а й ті, що передбачені міжнародними актами.

Далека від ідилії і ситуація в Росії. У доповіді групи експертів Ради Європи про відповідність юридичної системи Російської Федерації принципам Ради Європи говорилося, що конституційні гарантії основних прав і твердження того, що міжнародні договори є частиною правової системи Росії, що переважає над законами, представляються "швидше за теорією, ніж практикою". Сказане значною мірою підтверджується доповідями Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації.

Роль міжнародного контролю в даній області дуже значна. Тим часом діє в даний час система такого контролю являє собою досить складний і недостатньо організований механізм, що знаходиться в процесі становлення.

Контроль здійснюється ООН, перш за все Генеральною Асамблеєю, Економічним і Соціальним Радою, а також такими спеціалізованими органами, що Комісія з прав людини та Комісія з прав жінок. У 1993 р. Генеральна Асамблея заснувала посаду Верховного комісара з прав людини, яка щорічно подає ООН доповіді про стан прав людини в окремих країнах і в світі в цілому. Значну увагу прав людини приділяють спеціалізовані установи ООН, наприклад ЮНЕСКО. Найбільш налагоджений контрольний механізм МОП.

На основі конвенцій про права людини створені комітети з контролю за їх виконанням. Загальної компетенцією в цьому плані має Комітет з прав людини, створений на базі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Вісімнадцять членів Комітету обираються в особистій якості беруть участь у цьому Пакті державами. Останні подають Комітету доповіді про вжиті ними заходи по реалізації прав людини. Комітет вивчає доповіді і повідомляє державам свої зауваження.

Держава може зробити заяву про визнання компетенції даного Комітету розглядати повідомлення про порушення яких-небудь з учасників своїх зобов'язань за вказаною Пакту. У 1991 р. СРСР приєднався до Факультативного протоколу до цього Пакту (набув чинності для Росії з 1 січня 1992 р.). Учасник цього Протоколу визнає компетенцію Комітету з прав людини розглядати повідомлення, що знаходяться під її юрисдикцією осіб, які є жертвами порушення даною державою прав, викладених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Комітет повідомляє свої міркування цій державі. Умовою звернення до Комітету з прав людини є вичерпання особою всіх наявних внутрішніх засобів правового захисту.

Таким чином, на універсальному рівні застосовуються три основні заходи контролю:

- Розгляд періодичних доповідей держави;

- Процедури розгляду спорів про тлумачення і здійсненні конкретних угод;

- Розгляд індивідуальних петицій.

На регіональному рівні з'являються й зовсім нові інститути. Так, відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. в рамках Європейського союзу (далі - ЄС) заснована посада омбудсмена, яка до цього була відома праву лише кількох держав. Його основне завдання - контролювати дотримання прав людини.

У рамках ЄС омбудсмен покликаний сприяти забезпеченню прав не тільки фізичних, а й юридичних осіб. Остання обставина має істотне економічне значення. Контроль здійснюється лише за діяльністю органів ЄС і не поширюється на дії органів окремих держав.

Особливий інтерес представляє система забезпечення прав людини в рамках Ради Європи. Центральне місце займає Європейський суд з прав людини.

Кожна держава - член ЄС представлено в Суді одним суддею. Обирається він Парламентською асамблеєю строком на шість років. Суд розглядає петиції як від окремих осіб, так і від держав. Петиції розглядаються палатами, кожна з яких складається з семи суддів. При попередньому розгляді комітет з трьох суддів може вирішити, що справа не підлягає розгляду. Кожна з палат має право в деяких випадках направити справу на розгляд Великої палати, що складається з 17 суддів. Держава, стосовно якої винесено рішення, зобов'язана його виконати. За цим стежить Комітет міністрів Ради Європи.

У Росії як одного з конституційних прав людини закріплено право кожного звертатися в міждержавні органи по захисту прав людини відповідно до її міжнародними договорами, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту (ч. 3 ст. 46 Конституції РФ).

Указом Президента РФ від 29 березня 1998 N 310 затверджено Положення про Уповноваженого РФ при Європейському суді з прав людини. Його основна функція - захист інтересів Росії в Суді, а також контроль за виконанням рішень Європейського суду з прав людини державними органами Росії.

Правило вичерпання внутрішніх засобів є нормою звичайного міжнародного права, що неодноразово підкреслювалося в рішеннях міжнародних судів. Воно не тільки відноситься до випадку звернення в міжнародні органи, але і застосовується при наданні дипломатичної захисту. Відсутність такого правила могло призвести до того, що іноземці опинилися б у привілейованому становищі, звертаючись при кожному зручному випадку за захистом до держави свого громадянства і ігноруючи місцеві органи. Засоби правового захисту можуть бути як судовими, так і адміністративними.

Вичерпання місцевих засобів передбачає своєчасне звернення до них, а також подання ним відповідних документів у всій повноті. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в захисті.

Правило про вичерпання місцевих засобів не діє, коли застосування цих засобів невиправдано затягується (пп. "c" п. 1 ст. 41 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Це відноситься і до тих випадків, коли звернення до місцевих засобів з очевидністю буде марним, зокрема при підпорядкуванні суду виконавчої влади.

Міжнародні засоби контролю за дотриманням прав людини не можна розглядати як певну касаційну інстанцію щодо внутрішньодержавних рішень. Їх завдання в іншому. На конкретних випадках вони демонструють належне ставлення до прав людини і тим самим впливають на правотворчу і правопріменітельную політику держав. Міжнародні органи контролю за дотриманням прав людини не підміняють, та й не можуть підмінити внутрішньодержавні органи, система яких також удосконалюється. Досить сказати, що в Росії прийнято Федеральний конституційний закон від 26 лютого 1997 N 1-ФКЗ "Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації", тобто про омбудсмена, при Президентові діє Комісія з прав людини.

каковы исторические типы мировоззрения


Навігація по сайту Розділи сайту