предмет социологии

Специфіка детермінації і причинності

Рецидивної злочинності найбільш концентровано виражає негативні процеси, що відбуваються в суспільстві, і на-ності1.

Специфічні причини та умови, що визначають рецидивної злочинності, на відміну від злочинності первинної, можуть бути представлені у вигляді двох взаємопов'язаних блоків.

Перший блок - це фактори первинні, що зумовили вчинення першого злочину, тому вони єдині для первинних злочинців і рецидивістів. Як показують дослідження, в осіб, які вчинили злочини, як правило, зберігаються або погіршуються соціальні умови та соціальне середовище, що сприяють наступності криміногенних ситуацій. Саме таке становище було зафіксовано результатами триваючого кримінологічного вивчення особистості рецидивістів у взаємодії з їх соціальним середовищем. Вкрай негативні умови

формування особистості в дитячому та підлітковому віці робили на них стійке негативний вплив, важко піддається, а часто і не піддається корекції, тим більше, що такі особи свідомо або несвідомо прагнули до своєї звичної мікросередовищі, в якій відчували себе найбільш комфортно1. Стереотипи поведінки, що існували в батьківській родині, переносилися такими особами на власну сім'ю, якщо, звичайно, вони не зустрічали сильного позитивного протидії з боку подружжя та інших членів сім'ї, які прагнули її зберегти і морально облагородити. Така ситуація, однак, зустрічалася вкрай рідко, з огляду на найближче соціальне оточення даного контингенту, тому корінний поворот у поведінці осіб, раніше судимих, від украй негативного в молодому віці до активно позитивного - в зрілому, практично не спостерігалося.

Крім того, пов'язані з політичною та економічною ситуацією в країні негативні зміни умов життя населення, такі як зубожіння окремих його соціальних верств і груп, безробіття, посилення нерегульованих міграційних процесів, викликаних втечею з районів конфліктів, і інші, позначаються на становищі законослухняного населення, значно гостріше подіяли на осіб, які втратили свої соціальні позиції у зв'язку з вчиненням злочину і відбуванням покарання.

Такі особи відчувають на собі вплив і другого блоку чинників, що впливають на рецидивної злочинності. Він включає дві групи взаємодіючих обставин:

1) що впливають на несприятливий перебіг постпенітенціарной адаптації;

2) пов'язаних з недоліками в діяльності правоохоронних органів і судів, які знижують або зводять нанівець результати впливу правоохоронної системи.

У Росії загострилася проблема працевлаштування осіб, які відбули покарання:

по-перше, через низьку, як правило, кваліфікації таких осіб (вони не представляють інтересу для виробництва, а зобов'язати адміністрацію прийняти їх на роботу, як було раніше, зараз практично неможливо);

по-друге (оскільки праця перестав бути конституційно закріпленої обов'язком кожного працездатного громадянина країни), більш привабливим для них, у силу їх глибокої морально-правової деформації, є пошук «легких» заробітків, що лежать за межами суспільного виробництва;

по-третє, видиме розширення можливості працевлаштування в підприємницьких структурах крім позитивних факторів несе і загрозу включення в таку діяльність елементів кримінальної субкультури і відповідних норм поведінки, що позначається на методах роботи комерційних та інших подібних організацій, сприяє стирання граней між підприємницької та антисуспільного протизаконною діяльністю.

Значний контингент морально запущеної частини злочинців відтворюється за рахунок власної або близько примикає до неї середовища деморалізованих осіб. У таких осіб частіше за інші невирішені питання працевлаштування упиралися в гостро стоїть житлову проблему. У попередні роки її загострювали обмеження в прописці. Скасування таких обмежень хоча і мала позитивний вплив на умови адаптації, проте не була ще гарантією вирішення житлової проблеми. У більшої частини рецидивістів прописка вже була втрачена раніше, а житлоплощу втрачено через тривале непрожіванія (відповідно до цивільного законодавства), що було для них, як правильно відзначають і інші автори, додатковим елементом кари, не передбачених законодавством, що регулює призначення та виконання наказанія1. У результаті цього знижувався психологічний ефект покарання, не досягалися завдання виправлення та перевиховання, погіршувалися умови постпенітенціарной адаптації, поповнювалися ряди осіб, що не мають певного місця проживання і постійного джерела доходів. Вже до середини 90-х рр.. в Росії налічувалося, за даними міжнародної організації «Лікарі без кордонів», близько 500 тис. осіб без певного місця проживання, у тому числі які втратили житло внаслідок відбування покарання.

Скасування карного переслідування за порушення правил паспортної системи, бродяжництво та жебракування (злочини, характерні для рецидивістів) не зняла проблеми. За даними досліджень, серед неодноразово судимих як і раніше високий відсоток осіб без певних занять і місця проживання. Безробіття та складності працевлаштування особливо сильно вдарили по жінках, раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Це призвело до підвищення стійкості і

кримінальної активності жіночої злочинності. Питома вага жінок в загальній кількості рецидивістів в 1994-2003 рр.. збільшився з 6 до 7,2%.

Що виникають після відбуття покарання житлові проблеми і невирішені питання працевлаштування сприяли тому, що для багатьох таких осіб злочинна діяльність поступово ставала основним (якщо не єдиним) джерелом існування, що призводило до поглиблення кримінального професіоналізму рецідівістов1. У процесі опитування засуджених 7% з числа осіб, засуджених вперше, і 15% багаторазово судимих визнали себе володарями всіх спеціальних навичок, необхідних для вчинення злочинів. Такі особи становлять значний інтерес для організованих злочинних груп і нерідко поповнюють їхні лави. Кримінальна середа організовується і гуртується на основі зміцнення злодійських традицій, активізації «авторитетів» злочинного світу, розширення сфер впливу, виходів на легальний підприємницький, а іноді навіть державний рівень.

Крім того, період відбування покарання, спілкування засуджених сприяють встановленню специфічних комунікацій в угрупованнях антигромадської спрямованості, розвивається тюремна субкультура. За даними Н. А. Коломитцева, в установах кримінально-виконавчої системи, де відбувають покарання найнебезпечніші злочинці, 18% всіх засуджених зараховують себе до «злодіїв в законі», через що перебувають у колоніях суворого режиму - 10%, у колоніях особливого режиму -- 6 і в тюрмах - 10%. Це суб'єкти особливо небезпечного рецидиву, активно

що підтримують і формують кримінальну, кримінальне ідеологію2.

Таким чином, сам характер сучасної злочинності за її самодетермінації впливає на несприятливі якісно-кількісні зміни рецидивної злочинності. Розширюючись і зміцняючись, злочинна середу чинить все більший вплив на співробітників правоохоронних органів, свідків, потерпілих.

Поряд з цим у 90-х рр.. відбувався відтік кваліфікованих співробітників правоохоронних органів у комерційні та інші підприємницькі структури, їхні місця зайняли молоді недосвідчені працівники, у зв'язку з цим виникали й інші кадрові проблеми. Знизився загальний рівень професіоналізму та морально-правової свідомості співробітників, які ведуть боротьбу зі злочинністю, ослаб протистояння натиску професіоналізовані організованої злочинності.

Помітно збільшилася кількість помилок, що допускаються співробітниками правоохоронних органів, недоліків у їхній діяльності і діяльності судів, прорахунків в кримінальній політиці, знизилася ефективність функціонування кримінально-виконавчої системи. Несвоєчасне реагування на скоєні злочини, слабке закріплення доказів, помилки в обранні запобіжних заходів, порушення строків розслідування та вимог закону про всебічне і повне дослідження обставин багато в чому сприяли зростанню числа осіб, які скоїли повторні злочини в період провадження слідства у справі про попереднє преступленіі1. Допускалися помилки у застосуванні інституту умовно-дострокового звільнення. У результаті питома вага рецидивістів, які вчинили нові злочини після умовно-дострокового звільнення, в загальному числі рецидивістів з 1997 по 2003 р. збільшився з 2,2 до 3,7%.

Система покарань оцінюється багатьма фахівцями як неспроможна в нових соціально-економічних умовах.

Кримінологічні значимо погіршення фінансового, матеріально-технічного, кадрового та комунально-побутового стану виправних установ, наявність значного контингенту засуджених, не зайнятих працею, підвищення їх криміногенності, а також збільшення кількості всіляких порушень законності з боку персоналу, не готового до труднощів сучасного етапу розвитку кримінально - виконавчої системи.

Погіршення морально-психологічних характеристик сучасних злочинців слабо враховувалася при проведенні амністій. В результаті цього з 1999 по 2003 р. майже в три рази зросла питома вага осіб, що скоїли злочини повторно після застосування до них амністії (з 3,1 до 8,9%).

Гуманізація кримінальної юстиції, яка суперечить кількісним і якісним характеристикам злочинності, сприяє тому, що значне число осіб, що скоїли злочини, звільняється від кримінальної відповідальності на різних стадіях кримінального процесу, а покарання у вигляді позбавлення волі стає все більш "виключної» заходом, що застосовується до злісних злочинцям , які здійснили тяжкі злочини. В результаті цього різко змінився на гірше склад засуджених, що відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах.

Зростання числа засуджених і брак бюджетних коштів на їх утримання призводять до порушення ряду вимог закону: про належне їх розміщення; матеріальному та медичному забезпеченні; про організацію їх повної трудової зайнятості; про необхідну ізоляції; режимі змісту і т. д. У виконавчі установи проникають спиртні напої, наркотики, гроші та інші заборонені речі, що значною мірою пов'язано з частими правопорушеннями працівників кримінально-виконавчої системи.

У важкій кримінальної обстановці робота правоохоронних органів ускладнюється недосконалістю чинного законодавства, його невідповідністю новим політичним та економічним реаліям, а також постійно виникають колізії між діючими і знову прийнятими законами.

Крім того, була зруйнована система соціального контролю та соціальної допомоги особам, що вимагають підвищеної профілактичної уваги, і особливо особам, які відбули покарання, пов'язані з позбавленням волі. Навіть адміністративний нагляд, що встановлюється за певною категорією осіб, які відбули покарання, в останні роки в Росії, після скасування кримінальної відповідальності за його злісне порушення, втратив свою дієвість і придбав у багатьох відношеннях суто формальний характер.

понятие общественного производства


Навігація по сайту Розділи сайту