Предмет, завдання, принципи та джерела трудового права

Суспільні відносини, які складаються в процесі праці, повинні регулюватися державою певними нормами права. Ці норми права, що регулюють сам процес праці, слід називати трудовими правовідносинами. Трудові правовідносини являють собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі трудової діяльності або в процесі отримання результатів трудової діяльності. Але трудові відносини самі по собі не виникають. Підставою виникнення трудових відносин є договір, який представляє собою вольовий акт, укладений між працівником і роботодавцем, які за своїм бажанням визначають трудові відносини. Таким чином, трудове право - самостійна галузь права, яка являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі праці на підставі трудового договору.

Трудове право як самостійна галузь виділилася з цивільного права, так як певний рівень розвитку виробництва зажадав розширення правових норм, які були невідомі цивільного права.

Трудове право включає в себе певні інститути, які регламентують окремі норми трудового права. Такими інститутами у трудовому праві є:

• соціальне партнерство;

• працевлаштування громадян;

• робочий час і час відпочинку;

• оплата і нормування праці;

• трудовий договір;

• гарантії і компенсації;

• трудовий розпорядок і дисципліна праці;

• охорона праці;

• матеріальна відповідальність сторін;

• трудові спори і т. д.

Як і будь-яка галузь права, трудове право має певні завдання. Але свої завдання трудове право реалізує через цілі. Ними є: 1) встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадян; 2) створення сприятливих умов праці; 3) захист прав та інтересів працівників і роботодавців. Завданнями даної галузі права є: 1) створення необхідних правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів сторін трудових відносин, а також інтересів держави; 2) правове регулювання трудових та безпосередньо повязаних з ними відносин.

Рішення перерахованих вище завдань має будуватися на якихось вихідних положеннях, тобто принципах. Під принципами правового регулювання трудових відносин розуміються керівні початку (вихідні положення), які одержують свій розвиток у правових нормах, що регулюють ці відносини. Жодна конкретна норма Трудового кодексу Російської Федерації (ТК РФ) та інших актів трудового законодавства не повинна суперечити принципам, закріпленим у ст. 2 ТК РФ. До їхнього числа відносяться наступні принципи:

• свобода праці, включаючи право на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію і рід діяльності;

• заборона примусової праці та дискримінації у сфері праці;

• захист від безробіття і сприяння в працевлаштуванні;

• забезпечення права кожного працівника на справедливі умови праці, в тому числі на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, права на відпочинок, включаючи обмеження робочого часу, надання щоденного відпочинку, вихідних і неробочих святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки;

• рівність прав і можливостей працівників;

• забезпечення права кожного працівника на своєчасну та в повному розмірі виплату справедливої заробітної плати, що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сімї, і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці;

• забезпечення рівності можливостей працівників без усякої дискримінації на просування по роботі з урахуванням продуктивності праці, кваліфікації і стажу роботи за спеціальністю, а також на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації;

• забезпечення права працівників і роботодавців на обєднання для захисту своїх прав та інтересів, включаючи право працівників створювати професійні спілки і вступати до них;

• забезпечення права працівників на участь в управлінні організацією у передбачених законом формах;

• поєднання державного та договірного регулювання трудових відносин і інших безпосередньо повязаних з ними відносин;

• соціальне партнерство, що включає право на участь працівників, роботодавців, їх обєднань у договірному регулюванні трудових відносин і інших безпосередньо повязаних з ними відносин;

• обовязковість відшкодування шкоди, заподіяної ра
ками у звязку з виконанням ним трудових обовязків;

• встановлення державних гарантій щодо забезпечення прав працівників і роботодавців, здійснення державного нагляду і контролю за їх дотриманням;

• забезпечення права кожного на захист державою його трудових прав і свобод, в тому числі в судовому порядку;

• забезпечення права на розвязання індивідуальних і колективних трудових спорів, а також права на страйк у порядку, встановленому ТК РФ і іншими федеральними законами;

• обовязок сторін трудового договору дотримуватись умов укладеного договору, включаючи право роботодавця вимагати від працівників виконання ними трудових обовязків і дбайливого ставлення до майна роботодавця і право працівників вимагати від роботодавця дотримання його обовязків по відношенню до працівників, трудового законодавства та інших актів, що містять норми трудового права ;

• забезпечення права представників професійних спілок здійснювати громадський контроль за дотриманням трудового законодавства та інших актів, що містять норми трудового права;

• забезпечення права працівників на захист свого достоїнства в період трудової діяльності;

• забезпечення права на обовязкове соціальне страхування працівників.

Найважливішим джерелом права в цілому, в тому числі і трудового, є Конституція РФ. У ст. 37 Конституції РФ визначені основні принципи правового регулювання праці: це принцип свободи праці та принцип заборони примусової праці. Крім того, Конституція РФ проголошує такі трудові права громадян, як:

• право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, вибирати рід діяльності і професію (п. 1 ст. 37);

• право на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, на винагороду за працю без ка-664

кой би то не було дискримінації і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці, а також право на захист від безробіття (п. 3 ст. 37);

• право на індивідуальні та колективні трудові спори з використанням встановлених федеральним законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк (п. 4 ст. 37);

• право на відпочинок і гарантії встановлених федеральним законом тривалості робочого часу, вихідних та святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки (п. 5 ст. 37).

Пп. "до" п. 1 ст. 72 Конституції РФ визначає, що трудове законодавство знаходиться в спільному веденні Російської Федерації і субєктів Російської Федерації.

Найважливішим кодифікованим джерелом трудового права є Трудовий кодекс РФ, який був введений в дію з 1 лютого 2002

До джерел трудового права належать закони Російської Федерації, наприклад, важливий Закон від 11 березня 1992 "Про колективні договори і угоди", Закон від 19 квітня 1991 "Про зайнятість населення в Російській Федерації" і ін

До системи джерел трудового права входять підзаконні акти. Серед них слід вказати нормативні укази Президента РФ, наприклад Указ "Про соціальне партнерство і вирішенні трудових спорів (конфліктів)" від 15 листопада 1991 Серед нормативних актів, що регулюють трудові відносини, важливе місце займають постанови Уряду РФ, наприклад "Про диференціації в рівнях оплати праці працівників бюджетної сфери на основі єдиної тарифної сітки" від 14 жовтня 1992 року. До джерел відносяться також постанови та розяснення Міністерства праці РФ, оскільки, згідно з постановою Уряду РФ від 13 вересня 1996 р. № 1074 (зі змінами та доповненнями), Міністерство праці і соціального розвитку РФ, будучи центральним органом виконавчої влади, який здійснює єдину державну політику в галузі праці, зайнятості та соціального захисту населення, приймає постанови, дає розяснення щодо застосування нормативних правових актів у зазначеній області1. Такі акти є обовязковими для виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами незалежно від їх відомчої підпорядкованості. У необхідних випадках постанови і розяснення приймаються Мінпраці Росії спільно або за погодженням з іншими органами. Крім цього, право видавати загальнообовязкові акти надано, в межах їх компетенції, і деяким іншим міністерствам і відомствам за тієї умови, що ці акти не повинні суперечити закону2.

Серед джерел трудового права певну нішу займають акти локального регулювання, до яких відносять: колективні договори, нормативні угоди, індивідуальні трудові договори (контракти), накази по організаціям, які не носять індивідуальний, правозастосовний характер (наприклад, Наказ про затвердження Положення про персонал, Правила внутрішнього трудового розпорядку і т. д.).

Оскільки відповідно до п. 4 ст. 15 Конституції РФ загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є частиною її правової системи, акти Міжнародної організації праці (далі МОП) 3, регіональних обєднань держав, а також двосторонні міждержавні угоди також є джерелами трудового права України. Так, в даний час Російською Федерацією ратифікована більше сорока Конвенцій МОП, серед яких Конвенція № 47 "Про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень", Конвенція № 95 "Про охорону заробітної плати", Конвенція № 122 "Про політику в галузі зайнятості" та інші.