Головна Трудове Самозахист трудових прав Основні права та обовязки роботодавця при здійсненні самозахисту трудових прав

Основні права та обовязки роботодавця при здійсненні самозахисту трудових прав


Як вже зазначалося, роботодавець може використовувати лише передбачені федеральним законом способи самозахисту прав трудових. Відповідно до вимог трудового законодавства повноважні представники роботодавця можуть видавати локальні акти, що мають в своєму змісті норми права. У цих актах не повинні зявлятися умови, що погіршують становище працівника порівняно до законодавства. У звязку з чим роботодавець не може шляхом прийняття локальних нормативних правових актів покладати на робітників додаткові обовязки без надання їм відповідних компенсацій. Застосування локальних нормативних правових актів до конкретного працівника може відбуватися в рамках самозахисту роботодавцем трудових прав. Наприклад, положення про преміювання працівників організації може бути передбачена можливість позбавлення працівників премії, що не виконали трудові обовязки. Застосування цього положення до конкретного працівникові з метою усунення що допускаються ним порушень при виконанні трудових обовязків означає використання роботодавцем самозахисту трудового права. У той час як працівники, які виконали належним чином свої службові обовязки, на підставі цього положення будуть отримувати премію.

Таким чином, роботодавець може використовувати передбачені федеральним законом способи самозахисту трудових прав із застосуванням прийнятих ним локальних нормативних правових актів. Реалізація цього права тягне за собою виникнення у працівника обовязки щодо усунення допущених ним порушень, що послужили підставою для відповідної реакції працедавця у вигляді самозахисту трудових прав.

При використанні самозахисту трудових прав спочатку оцінку правомірності дій (бездіяльності) працівника дають повноважні представники роботодавця. Однак при прийнятті працівником відповідних заходів, які є самозахистом трудового права, повноважні представники роботодавця не наділені повноваженнями давати їм правову оцінку. Тому при використанні працівником самозахисту трудових прав повноважні представники роботодавця можуть оскаржити його дії в судовому порядку. Наприклад, працівник в рамках самозахисту трудових прав може відмовитися від виконання незаконного наказу роботодавця про залучення його до роботи в нічний час. У цьому випадку роботодавець не повинен залучати до відповідальності працівника за здійснення самозахисту трудового права шляхом відмови від виконання роботи в нічний час, він має право звернутися з позовом до судових органів з метою визнання незаконними дій працівника і його обовязку виконати нічну роботу на підставі даного наказу. Залучення до дисциплінарної відповідальності працівника за відмову від виконання наказу про виконання нічної роботи, який використаний як способу (форми) самозахисту трудових прав, дозволяє працівникові вимагатиме складання дисциплінарного стягнення, що є перешкодою для здійснення самозахисту трудового права. Дані вимоги можуть бути заявлені в державну інспекцію праці та (або) суд. При розгляді заяви працівника в судовому порядку роботодавець повинен довести його невідповідність дій з самозахисту трудових прав законодавству. Проте дана обставина не входить до предмету доказування по справах про складення із працівника дисциплінарного стягнення. Тому для виконання цього завдання роботодавець повинен заявити зустрічні вимог про визнання дій (бездіяльності) працівника за самозахисту трудових прав незаконними і (або) необгрунтованими. Відмова в задоволенні заявлених зустрічних роботодавцем вимог є підставою для прийняття рішення про складення з працівника дисциплінарного стягнення. Задоволення цих вимог є підставою для дослідження інших обставин, що входять до предмету доказування по справах про залучення працівників до дисциплінарної відповідальності. Причому недоведеність названих обставин також може стати основою для звільнення працівника від дисциплінарної відповідальності.

Отже, працівник може відмовитися від виконання наказу (розпорядження) роботодавця, який не визнано, що не відповідає законодавству повноважними державними органами, в рамках самозахисту трудового права. Після чого у роботодавця виникає обовязок по доведенню незаконність дій працівника щодо здійснення самозахисту трудових прав. Невиконання даної обовязки при залученні робітника до дисциплінарної відповідальності дозволяє визнати наказ (розпорядження) повноважного представника працедавця про накладення на нього дисциплінарного стягнення, що не відповідає законодавству.

Роботодавець має право вимагати припинення самозахисту трудових прав працівником після набрання законної сили рішенням державного органу про визнання його дій незаконними та (або) необгрунтованими. Даній праву роботодавця кореспондує обовязок працівника припинити самозахист трудового права у спосіб, який визнаний набрав законної сили рішенням державного органу незаконним і (або) необгрунтованим. Однак у цьому разі працівник не позбавлений права використати інші способи (форм) самозахисту порушеного права.

Роботодавець в особі повноважних представників має право вимагати усунення допущених порушень із застосуванням передбачених федеральним законом способів (форм) самозахисту. У цьому випадку працівник зобовязаний усунути такі порушення. Незгода працівника з діями роботодавця за самозахисту трудових прав дозволяє йому оскаржити наказу (розпорядження) у державну інспекцію праці та (або) суд. Дане оскарження не зупиняє дії роботодавця по трудових самозахисту прав. Хоча працівник при розгляді заяви про визнання наказу (розпорядження) роботодавця незаконним має право вимагати забезпечення позовних вимог шляхом винесення ухвали про призупинення його дії до моменту вирішення спору по суті. Після відмови у задоволенні заявлених працівником вимог у нього виникає обовязок щодо усунення порушення, що послужили підставою для самозахисту трудових прав роботодавцем.

Роботодавець зобовязаний використовувати способи (форм) самозахисту трудових прав співмірні допущеному працівником порушення, вони не повинні виходити за межі дій, необхідних для поновлення порушеного права.

При здійсненні працівником самозахисту трудових прав роботодавець зобовязаний не створювати перешкоди для відновлення порушеного права. У звязку з чим у нього виникає обовязок щодо усунення порушення, що зазначена працівником у якості приводу для використання самозахисту трудових прав. Проте роботодавець має право оскаржувати дії (бездіяльності) працівника по трудових прав самозахисту. Задоволення вимог роботодавця спричиняє виникнення у нього права вимагати від працівника припинення самозахисту трудових прав у спосіб, який визнаний повноважним державним органом, що не відповідає законодавству. Даній праву роботодавця кореспондує обовязок відповідна працівника, за невиконання якого він може бути притягнутий до встановлених законом заходів відповідальності.

При здійсненні працівником самозахисту трудових прав роботодавець зобовязаний забезпечити збереження за ним всіх трудових прав, зокрема місця роботи і середнього заробітку. Невиконання даного обовязку може стати підставою для притягнення роботодавця та його уповноважених представників до встановленим законодавством заходів відповідальності. Наприклад, працівник може вимагати виплати заробітної плати із застосуванням встановлених ст в. 236 ТК РФ відсотків, а також компенсації моральної шкоди, оскільки самозахист трудових прав належить до нематеріальних прав і свобод людини і громадянина.

У ст. 380 ТК РФ роботодавцю заборонено переслідувати працівника за використання ним допустимих законодавством способів (форм) самозахисту прав трудових. Переслідуванням працівника, що використовує цей спосіб відновлення порушеного права, є притягнення його до дисциплінарної відповідальності, позбавлення премії та інших пільг, встановлених законодавством та локальними нормативними правовими актами. У звязку з чим притягнення до відповідальності працівника за використання самозахисту трудових прав може відбуватися лише за визнання його дій (бездіяльності) не відповідають законодавству повноважним державним органом. Тобто повноважні представники роботодавця не можуть самостійно визнати що використовуються працівником способи (форм) самозахисту, що суперечать законодавству, оскільки ніхто не може бути суддею у власному суперечці. Тому до винесення відповідного рішення повноважним державним органом допустимість використовуються працівником способів (форм) самозахисту трудових прав презюміруется. Проте визнання дій (бездіяльність) працівника в судовому порядку, що не відповідають законодавству є підставою для їх припинення. Законним приводом для притягнення до відповідальності працівника може стати тільки невиконання ним рішення про визнання дій (бездіяльність) по самозахисту трудових прав, що суперечать законодавству, оскільки до цього моменту вони вважаються допустимими. У звязку з викладеним можна виділити наступні юридично значимі обставини, доведеність яких дозволяє визнати законним наказ (розпорядження) повноважного представника роботодавця про притягнення до відповідальності працівника, який заявив про самозахисту своїх прав. По-перше, наявність що вступив у законну силу рішення суду про визнання дій (бездіяльність) по самозахисту трудових прав, що суперечать законодавству. По-друге, невиконання працівником даної рішення, то є продовження їм колишніх дій (бездіяльності) всупереч вимогам винесеного судового рішення. Але при цьому працівники не можуть бути позбавлені можливості використати інші способи (форми) самозахисту трудових прав.

Нами розглянуті основні права і обовязки роботодавців при використанні трудових прав самозахисту для захисту прав і законних інтересів сторін трудового договору.