Головна Трудове Матеріальна відповідальність сторін трудового договору Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну майну працівника

Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну майну працівника

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ТК РФ роботодавець зобовязаний відшкодувати збитки, завдані майну працівника. Даний збиток повинна бути відшкодована в повному обсязі, його розмір обчислюється за ринковими цінами, що діють у даній місцевості на момент відшкодування шкоди. З даної норми випливає, що роботодавець зобовязаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну майну що належить йому, при пошкодженні або знищенні цього майна в процесі трудової діяльності або у звязку з виконанням трудової функції. Даною обовязки кореспондує право працівника вимагати від роботодавця відшкодування шкоди, заподіяної його особистому майну у звязку з виконанням трудових обовязків. Відповідальність роботодавця за пошкодження або знищення майна працівника повинна наступати при доведеності загальних юридично значимих обставин, встановлених для залучення до матеріальної відповідальності сторін трудового договору. Тягар доказування цих обставин не завжди лежить на працівнику. Працівник повинен довести виникнення у нього

збитків у звязку з пошкодженням чи знищенням належного йому майна в процесі трудової діяльності. Вина роботодавця в заподіянні шкоди майну працівника презюміруется, якщо майно використовувалося в процесі трудової діяльності з відома або згоди повноважних представників роботодавця і воно втрачено або пошкоджено. У цьому випадку презюміруется і здійснення роботодавцем неправомірних дій, оскільки він не виконав обовязок щодо забезпечення збереження належного працівнику майна, що використовується в процесі трудової діяльності. Природно, у ситуації, що розглядається є і причинний звязок між виникненням у працівника збитків і винними і неправомірними дії роботодавця, тому що збиток майну заподіяний у звязку з виконанням працівником трудових обовязків. Тому працівникові гарантується відшкодування шкоди, заподіяної що належить йому майна, що використовується при виконанні трудових обовязків, якщо роботодавець не доведе, що шкода виникла не з його вини. Тобто обовязок довести відсутність обставин, доведеність яких презюміруется при використанні майна працівника в процесі трудової діяльності, лежить на роботодавця. Невиконання представниками роботодавця цього обовязку спричиняє виникнення у працівника права на отримання відшкодування шкоди, заподіяної майну, що використовується при виконанні трудових обовязків.

Роботодавець зобовязаний забезпечити збереження особистих речей працівника, які перебувають в організації при виконанні працівником своїх трудових обовязків. Зокрема, роботодавець повинен забезпечити збереження верхнього та іншої одягу, який працівник залишає у звязку з необхідністю виконувати трудові обовязки. Виконання цього обовязку передбачає виділення приміщень, в яких працівники можуть зберігати речі, не використовуються в процесі трудової діяльності, необхідні їм після закінчення роботи. Зникнення цих речей в організації при виконанні працівником трудових обовязків також може призводити до притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності. Наприклад, крадіжка у працівника особистих речей в організації під час виконання ним трудової функції при незабезпеченні роботодавцем збереження речей повинна призводити до виникнення у роботодавця обовязки з відшкодування заподіяної працівникові шкоди. Доказом виникнення у працівника збитку в даному випадку може стати постанову про порушення кримінальної справи за фактом крадіжки речей у працівника в організації. Незабезпечення роботодавцем збереження речей працівника, зокрема відсутність приміщення, в якому працівник може залишити речі до закінчення роботи, тягне за собою визнання роботодавця винним у скоєнні неправомірних дій (бездіяльності), в результаті яких стала можливою крадіжка особистих речей працівника. Доведеність загальних юридично значимих обставин, які тягнуть за собою матеріальну відповідальність роботодавця, також у ситуації, що розглядається презюміруется. У звязку з чим для звільнення від матеріальної відповідальності представники роботодавця зобовязані довести, що ними вжито необхідних заходів для забезпечення збереження майна працівників, що працівники залишають в організації при виконанні трудових обовязків. Невиконання роботодавцем даного обовязку спричиняє виникнення у працівника права на отримання від нього відшкодування збитку, що виник у звязку із зникненням речей в організації при виконанні ним трудових обовязків. У свою чергу роботодавець може заявити регресні вимоги до особи, яка вчинила крадіжку речей працівника в організації, якщо, звичайно, ця особа буде виявлено в ході розслідування. Однак працівникові в даному випадку гарантується відшкодування збитків незалежно від результатів кримінального розслідування, тому що крадіжка речей працівника стала можливою у звязку з неприйняттям роботодавцем необхідних заходів щодо забезпечення збереження речей працівника, що залишаються в організації у звязку з виконанням трудових обовязків.

Суми відшкодування, які роботодавець виплачує працівникові у звязку з заподіянням шкоди майну що належить йому, є обєктами індексації. У звязку з чим розмір відшкодування визначається за ринковими цінами, що діють у даній місцевості на момент реального отримання працівником сум, що виплачуються в його відшкодування. Тому підвищення вартості майна, у звязку з пошкодженням або втратою якого у працівника виник збиток, тягне за собою і збільшення розміру підлягає стягненню з роботодавця збитку, якщо він не був повністю погашений роботодавцем до моменту такого підвищення.

Таким чином, доведення загальних юридично значимих обставин при залученні роботодавця до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну майну працівника, має свої особливості. Зокрема, при виникненні шкоди саме роботодавець повинен довести виконання обовязку щодо забезпечення збереження майна працівника, що знаходить в організації у звязку з виконанням працівником трудових обовязків. Невиконання представниками роботодавця цього обовязку спричиняє виникнення у працівника права на отримання від роботодавця відшкодування шкоди, завданої належним йому майном. Розмір відшкодування працівник також не повинен доводити, так як він

повинен бути визначений повноважним органом або особою, виходячи з вартості майна працівника, яка визна-виділяється на момент отримання ним суми відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ТК PФ шкоду, заподіяну майну працівника, може бути відшкодована в натурі, тобто шляхом передачі йому майна аналогічної вартості. Дана форма відшкодування збитку можлива виключно на підставі добровільного волевиявлення працівника, підтвердженого його письмовою заявою. Відсутність письмової заяви у разі виникнення спору позбавляє представників роботодавця права посилатися на показання свідків для підтвердження згоди працівника на натуральне відшкодування збитку. Вартість натурального відшкодування не повинна бути менше реально завданого працівникові шкоди. Якщо натуральне відшкодування не повністю погашає що виник у працівника збиток, то за ним залишається право вимагати від роботодавця повного збитку, заподіяного що належить йому майна, у тому числі й виплати у грошовому еквіваленті непогашеної в натуральній формі суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 ТК РФ заява працівника про відшкодування шкоди направляється ним роботодавцю, який зобовязаний розглянути його протягом 10 днів. При незгоді працівника з рішенням роботодавця або неотримання відповіді в зазначений термін працівник має право звернутися до суду. Проте ч. 3 ст. 235 ТК РФ не може служити перешкодою для звернення до судових органів до закінчення десятиденного строку. Це право гарантується працівникові ст. 18, 46 Конституції РФ. Однак із ч. 3 ст. 235 ТК РФ треба, що у роботодавця виникає обовязок з відшкодування шкоди, завданої майну працівника, після закінчення 10 днів з дня звернення до нього з відповідною заявою. При порушенні терміну відшкодування працівникові шкоди роботодавець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за затримку належних працівникові виплат, що встановлена в ст. 236 ТК РФ.

Працівник має право звернутися до роботодавця з вимогою про відшкодування шкоди, завданої майну що належить йому, і після звільнення з роботи, тому що відносини щодо матеріальної відповідальності припиняються у звязку з відшкодуванням збитку, а не одночасно з трудовими. У даному випадку діє загальний строк позовної давності, який у ст. 196 ГК РФ визначений у три роки. Пропуск цього строку не може стати підставою для відмови у прийнятті заяви судом, тому що суд зобовязаний перевірити поважність причин пропуску строку для звернення за судовим захистом.

Працівник має право звернутися із заявою про обовязок роботодавця відшкодувати заподіяну йому шкоду та до державної інспекції праці, у тому числі і після звільнення з роботи. У цьому випадку термін позовної давності не застосовується. У звязку з чим державна інспекція праці має права зобовязати роботодавця виконати вимоги законодавства щодо відшкодування працівникові шкоди і після зазначеного терміну. Тобто відновлення порушеного права працівника в адміністративному порядку строком не обмежена.