Головна Трудове Робочий час Види робочого часу

Види робочого часу

У трудовому законодавстві класифікація робочого часу за видами поставлена в залежність від тривалості робочого часу, що припадає на календарний тиждень, порядку його встановлення і правових наслідків застосування окремих видів робочого часу.

Конвенції МОП № 47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень, ст. 91 ТК РФ
встановлена нормальна тривалість робочого часу не більше сорока годин на тиждень.
Таким чином, першим видом робочого часу є нормальна тривалість робо
чого часу. Даний вид робочого часу визначений відповідно до міжнародних
актами, федеральним законом в кількості 40 годин, що припадають на кожну календарну
тиждень трудову діяльність працівника. Правовою наслідком встановлення працівнику
нормальну тривалість робочого часу є виплата йому заробітної плати в
повному розмірі і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати
праці. Отже, юридично значущим обставиною, що визначає нормальну
тривалість робочого часу, є кількість відпрацьованих годин, що припадають
на календарний тиждень. Нормальна тривалість робочого часу встановлена в сорок
годин на тиждень. Назване обставина підтверджується документами про встановлення
працівникові робочого часу в кількості

40 годин на тиждень і даними обліку робочого часу, які підтверджують, що на кожну календарний тиждень трудової діяльності припадає 40 відпрацьованих годин.

Другим видом є скорочена тривалість робочого часу. У ст. 92 ТК РФ
сказано про те, що нормальна тривалість робочого часу скорочується для
наступних категорій працівників: 1) для працівників, які не досягли віку шістнадцяти років, на
16 годин на тиждень, тобто до 24 годин на тиждень; 2) для працівників віком від шістнадцяти до
вісімнадцяти років на 4 години на тиждень, тобто до 36 годин на тиждень; 3) для працівників, є
трудящих інвалідами 1-ї та 2-ї груп, на 5 годин на тиждень, тобто до 35 годин на тиждень; 4) для
працівників, зайнятих на роботах із шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, на 4 години на
тиждень і більше, тобто до 36 годин на тиждень і менш, у порядку, визначеному Кабінетом
РФ. Тривалість робочого часу учнів освітніх установ, які не досягли
віку 18 років, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може
перевищувати половини зазначених норм. З чого випливає, що в період навчання працівники у віці
до 16 лет не можуть працювати більше 12 годин на тиждень, у віці від 16 до 18 років - понад 18 годин
на тиждень. Федеральним законом може встановлюватися скорочена тривалість
робочого часу для інших категорій працівників (педагогічних, медичних та інших). З ст.
92 ТК РФ треба, що скорочена тривалість робочого часу встановлюється фе
деральним законом, а також актами Уряду РФ. Проте встановлення скороченого
робочого часу за рахунок власних коштів роботодавцем поліпшує становище працівника по
порівняно з законодавством.

У звязку з чим на підставі ст. 8, 9 ТК РФ в локальних актах може бути встановлена скорочена тривалість робочого часу та іншим категоріям працівників, які не перераховані у федеральному законодавстві. Але витрати, повязані з цим скороченням, повинен нести роботодавець.

Правовою наслідком встановлення скороченої продол-жітельності робочого часу є збереження за працівником усіх передбачених законодавством пільг та переваг, включаючи права на отримання заробітної плати в повному розмірі і не нижче встановленого федеральним законом мінімального розміру оплати праці. Таким чином, незважаючи на зменшення кількості робочих годин на тиждень, скорочена тривалість робочого часу не обмежує права працівників, у тому числі і право на отримання заробітної плати в повному розмірі. Тобто робота на умовах скороченого робочого часу по послугах, що пільг не відрізняється від роботи з нормальною тривалістю робочого часу, фактично працівникам зі скороченим робочим часом провадиться доплата за невідпрацьовані до нормальної тривалості робочого часу годинник. Зазначена доплата входить в заробітну плату працівників зі скороченим робочим часом.

У звязку з викладеним можна виділити наступні юридично значимі обставини, що характеризують скорочений робочий час. По-перше, встановлення робочого часу в

відповідно до чинного законодавства тривалістю менше сорока годин, що припадає на кожну календарний тиждень. По-друге, дотримання встановленої тривалості скороченого робочого часу. По-третє, збереження за працівниками зі скороченим робочим часом передбачених законодавством пільг, в тому числі права на отримання заробітної плати у такому ж розмірі, як і працівниками з нормальною тривалістю робочого часу.

Третім видом є неповний робочий час. У даному випадку орієнтиром також є нормальна тривалiсть робочого часу. Неповний робочий час, як і скорочений робочий час, встановлюється тривалістю менше 40 годин на тиждень. Однак неповний робочий час вводиться за згодою між роботодавцем і працівником. Угода про неповний робочий час повинна бути укладена в письмовій формі. Відсутність письмових документів позбавляє сторони трудового договору права у разі виникнення спору посилатися на показання свідків для підтвердження умов угоди про неповний робочий час. Роботодавець не має права в односторонньому порядку вводити неповний робочий час, наприклад за відсутності обсягу робіт. Відсутність згоди працівників або їхніх повноважних представників на введення неповного робочого часу дозволяє вимагати оплати невідпрацьованих не з вини працівника годин як простою.

У ч. 1 ст. 93 ТК РФ перераховані особи, до яких роботодавець зобовязаний укласти договір про неповний робочий час. До числа цих осіб віднесені вагітні жінки, один з батьків (опікун, піклувальник) дитини у віці до 14 років (дитини-інваліда віком до 18 років), працівники, що здійснюють догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку. При надходженні від зазначених осіб письмової заяви роботодавець зобовязаний встановити їм неповний робочий час.

Встановлення неповного робочого часу передбачає, що працівник буде щодня трудитися меншу кількість годин, наприклад, не 8 годин, а 4 години на день, або йому буде скорочено кількість робочих днів на тиждень з пяти до трьох днів при колишній тривалості щоденної роботи. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою зменшення тривалості відпустки, зміни порядку обчислення стажу. Однак робота на умовах неповного робочого часу оплачується пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виконаного обсягу робіт. Тому заробітну плату працівник з неповним робочим часом отримує в меншому розмірі, ніж працівники із скороченою тривалістю робочого часу. Відпустка працівників з неповним робочим часом оплачується з отриманої ними середньої заробітної плати, яка, як уже зазначено, виплачується їм пропорційно до відпрацьованого часу або виконаного обсягу робіт. Отже, і оплата відпустки працівникам з неповним робочим часом виробляється в меншому розмірі, ніж працівникам зі скороченим робочим часом.

У звязку з викладеним введення роботодавцем неповного робочого часу обмежує право працівників на отримання заробітної плати. З цієї причини прийняття локальних актів про введення неповного робочого часу крім волевиявлення працівників або їхніх повноважних представників не допускається.

Сказане дозволяє виділити наступні юридично значимі обставини,
доведеність яких дозволяє визнати робочий час неповним. По-перше, наявність
добровільного волевиявлення працівника на встановлення неповного робочого часу. У
окремих випадках законодавство дозволяє встановлювати неповний робочий час з
згоди повноважних представників працівників, зокрема профспілок. Однак кожен
працівник не може бути позбавлений права висловити свою думку з приводу введення неповного
робочого часу. Відсутність волевиявлення працівника на введення неповного робочого вре
мени дозволяє йому вимагати оплати невідпрацьованих не з його вини годин як часу простою.
По-друге, використання поняття "неповний робочий час" передбачає доведення
зменшення кількості робочих годин в кожній календарного тижня. Кількість відпрацьованих
працівником з неповним робочим часом години не може перевищувати або бути рівним
нормальну тривалість робочого часу. Зменшення кількості відпрацьованих у
протягом календарного тижня годин проводиться шляхом скорочення щоденної роботи або
кількості робочих днів протягом календарного тижня.

По-третє, неповний робочий час передбачає виплату заробітної плати пропорційно до відпрацьованого часу або виконаного обсягу робіт. У цьому полягає головна відмінність неповного робочого часу від скороченого робочого часу. Адже робота на умовах скороченого робочого часу не впливає на розмір одержуваної працівником заробітної плати.

Необхідно виділити ще один вид робочого часу. Робота за межами нормальної тривалості робочого часу є самостійним видом робочого часу. Такий висновок напрошується у звязку з тим, що даний вид робочого часу не збігається з жодним з розглянутих видів. Особи, що працюють на умовах нормальної тривалості робочого часу, можуть бути залучені до роботи понад сорока годин, що припадають на календарні

тижнів. У цьому випадку робочий час, що відпрацьовано понад нормальну тривалість, не може бути включено в нормальну тривалість робочого часу, воно знаходиться за його межами. Працівники з скороченим робочим часом можуть також виконувати роботу за рамками встановленої для них тривалості робочого часу. Відпрацьоване понад встановлену норму робочий час не може бути визнано скороченим, оскільки виходить за рамки скороченого робочого часу. Перероблене час в даному випадку не може бути визнано і нормальною тривалістю робочого часу, тому що працівникам зі скороченим робочим часом встановлено інші норми робочого часу. Сказане відноситься і до працівників, що виконують трудові обовязки на умовах неповного робочого часу, для них норматив робочих годин на тиждень визначається за угодою з роботодавцем. Перевищення цього нормативу не може бути визнана нормальною тривалістю робочого часу, тому що працівник за угодою з роботодавцем працює на умовах неповного робочого часу.

Слід зауважити, що робота за межами нормальної для працівника тривалості робочого часу є додатковим видом по відношенню до розглянутих видів робочого часу. Даний вид робочого часу існує паралельно з одним з основних видів робочого часу, тобто з нормальною тривалістю робочого часу, зі скороченим робочим часом або з неповним робочим часом.

Залучення до роботи за межами нормального робочого часу відбувається на підставі добровільного волевиявлення працівника або локальних актів, виданих відповідно до чинного законодавства. Правовою наслідком виконання зазначеної роботи є виникнення у роботодавця обовязку сплатити її відповідно до чинного законодавства і угодою з працівником, залучених до цієї роботи.

У звязку з викладеним можна виділити наступні юридично значимі обставини,
характеризують роботу за межами нормального робочого часу як самостійний вид
робочого часу. По-перше, виконання допоміжної ролі по відношенню до основних
видів робочого часу, тобто до нормальної тривалості робочого часу,
скороченої тривалості робочого часу і до неповного робочого часу. Назване
обставина підтверджується даними обліку робочого часу працівника, відпрацьованого
понад встановлену для нього норми годин. По-друге, обставиною, що характеризує
роботу за межами встановленої для працівника норми годин, є залучення до даної
роботі на підставі добровільного волевиявлення працівника або наказу повноважного
представника роботодавця, виданого відповідно до чинного законодавства.
Дана обставина підтверджується письмовою заявою працівника, укладеного з ним
договором про виконання роботи за межами встановленого йому норми годин, а також наказом
повноважного представника роботодавця.

По-третє, робочий час за межами норми встановлених для працівника годин характеризується виникненням у роботодавця обовязки додаткової оплати у відповідності до законодавства та укладеного з працівником угодою.

Такі види робочого часу. Можна виділити і підвиди робочого часу. Наприклад, робота за межами нормальної тривалості робочого часу підрозділяється на понаднормову роботу і роботу на умовах внутрішнього сумісництва. У звязку з чим і робочий час за межами нормальної тривалості може бути двох підвидів: Надурочними годинами і часом роботи на умовах внутрішнього сумісництва.