Головна Трудове Трудові відносини Відносини з вирішення індивідуальних трудових суперечок

Відносини з вирішення індивідуальних трудових суперечок

У ст. 1 ТК РФ відносини з вирішення трудових спорів включені в предмет трудового права. Дані відносини також бувають двох видів. По-перше, виникають відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів. По-друге, виникають відносини з врегулювання колективних трудових спорів. Названі відносини виникають між різними субєктами, вони мають різні підстави виникнення, зміни та припинення. Тому в цьому параграфі будуть окремо розглянуті відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів.

Субєктами відносин з вирішення індивідуальних трудових спорів є працівник, профспілка, що представляє інтереси конкретного працівника або невизначеного кола осіб, роботодавець, обєднання роботодавців, наділене повноваженням представляти конкретного роботодавця, органи з вирішення індивідуальних трудових спорів: комісії по трудових спорах (КТС), мирові судді, федеральні районні (міські) судді.

Підставами виникнення відносин з вирішення індивідуальних трудових спорів є звернення працівника, профспілки, що представляє інтереси конкретного працівника або невизначеного кола осіб, роботодавця, обєднання роботодавців, що має повноваження по захисту прав конкретних роботодавців, в КТС, до світового судді, федеральному районному (міському) судді.

Праву працівника, профспілки, роботодавця, обєднання роботодавців звернутися в КТС, до світового судді, федеральному районному (міському) судді кореспондує обовязок КТС, мирового судді, федерального районного (міського) судді прийняти таке звернення і розглянути його за діючими процесуальними правилами із застосуванням норм трудового законодавства. При виконанні даного обовязку органи з вирішення індивідуальних трудових спорів має право використовувати повноваження щодо усунення порушень трудових прав. Використання цих повноважень призводить до виникнення у субєктів розглянутих відносин обовязки щодо усунення порушень трудового законодавства з

кореспондуючий їй правом учасника індивідуального трудового спору з відновлення належного йому права.

Підставами зміни відносин з вирішення індивідуальних трудових спорів є зміна змісту звернення до органів з вирішення індивідуальних трудових спорів, часткове визнання заявлених у цих органах вимог і укладення відповідної угоди про це між учасниками індивідуального трудового спору, зєднання або розєднання судом, КТС заявлених переліченими субєктами вимог.

Підставами припинення відносин з вирішення індивідуальних трудових спорів є відмова субєкта, ініціював даний спір, від заявлених в органах за його дозволом вимог, укладення мирової угоди між учасниками індивідуального трудового спору, набрання законної сили рішенням органу з розгляду індивідуальних трудових спорів. Принагідно слід зауважити, що винесення рішення повноважним органом за індивідуальним трудового спору має сенс тільки в тому випадку, якщо таке рішення буде виконано. Адже в подібній ситуації заявлене в органах з вирішення індивідуальних трудових спорів вимогу і після його визнання законним і обгрунтованим набрав законної сили рішенням може залишитися без задоволення. У звязку з чим при задоволенні органом по вирішенню індивідуальних трудових спорів заявленої вимоги закінченням виникли відносин необхідно вважати реальне відновлення порушеного права. Саме по собі рішення повноважного органу не є відновленням порушеного права. Тому при винесенні позитивного рішення відповідним органом припиненням відносин з вирішення індивідуальних трудових спорів слід визнати реальне відновлення порушеного права на підставі винесеного з даного спору рішення.

Як правило, відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів є супутніми стосовно до трудових. Відновлення порушеного права працівника або роботодавця, що перебувають у трудових відносинах, означає, що ставлення з вирішення індивідуального трудового спору існувало паралельно з трудовим, тобто ходило з вказаною відношенню. Однак індивідуальні трудові спори можуть бути порушені і після звільнення працівника з роботи. Після припинення трудових відносин громадянин може зажадати зміни формулювання звільнення, оплати часу вимушеного прогулу, компенсації моральної шкоди, відшкодування збитку. Роботодавець також може вимагати від звільненого громадянина відшкодування заподіяної з його вини матеріального збитку. У перерахованих випадках виникають відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів, що випливають з трудових. Дані відносини виникають після припинення трудових, тобто вони не супроводжують трудових відносин. Однак без трудових дані відносини не могли виникнути, оскільки і в цьому випадку предметом суперечки є дійсні або уявні порушення прав в процесі трудової діяльності, тобто при здійсненні трудових відносин. Тому такі відносини з вирішення індивідуальних трудових спорів випливають з трудових, виникаючи у звязку з цими відносинами, але після їх припинення.