Головна

Органи державної влади та місцевого самоврядування як субєкти трудового права

Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть виступати як роботодавців для осіб, які перебувають на державній або муніципальній службі. У цьому випадку їх слід розглядати як одного з учасників трудових відносин, тобто роботодавця. Питання про роботодавців, як субєкти трудового права, нами вже розглянуто.

Відповідно до ст. 34 ТК РФ органи державної влади та місцевого самоврядування можуть здійснювати представництво організацій, що фінансуються з відповідного бюджету, при договірній регламентації відносин у сфері праці. У подібній ситуації вони не виступають в якості роботодавця. З цієї причини вони повинні бути визнані особливими субєктами трудового права. Таке визнання тягне за собою і певні правові наслідки. Наприклад, при укладенні угоди брав участь не тільки роботодавець, тобто організація, з якою працівники перебувають у трудових відносинах, а й орган місцевого самоврядування. У цьому випадку претензії у разі невиконання умов укладеної угоди можуть бути предявлені і безпосередньо до роботодавця, і до органу місцевого самоврядування.

У ч. 9 ст. 45 ТК РФ сказано про те, що угоди за домовленістю представників роботодавців і працівників можуть бути двосторонніми і тристоронніми. Названі угоди можуть бути укладені на федеральному, регіональному та територіальному рівнях. Крім представників працівників і роботодавців за їх взаємною рішенням як третя сторона угоди можуть бути залучені органи державної влади або місцевого самоврядування в залежності від рівня укладеної угоди. Як сторона угоди органи державної влади і місцевого самоврядування зобовязані виконати що стосуються їх діяльності умови угод. У разі виникнення спору про надання пільг і переваг за угодою, укладеною з участю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, цей орган буде виступати в якості відповідача в КТС чи суді. При оскарження в судовому порядку умов вказаних угод на предмет визнання їх недійсними органи державної влади та місцевого самоврядування виступають як зацікавлених осіб. Природно, при невиконанні умов угод, укладених з їх участю, органи державної влади має право предявити претензії, в тому числі і в судовому порядку, до роботодавців і представникам працівників з приводу

невиконання що містяться в таких угодах умов. Реалізація даного права і виконання зазначених обовязків свідчать про наявність в органів державної влади та місцевого самоврядування елементів правового статусу субєкта трудового права.

Органи державної влади та місцевого самоврядування слід визнавати субєктами трудового права не тільки за їх безпосередньої участі в укладенні угод. Як відомо, окремі організації існують в основному за рахунок коштів бюджетів органів державної влади та місцевого самоврядування. До числа цих організацій, наприклад, відносяться заклади охорони здоровя, культури, державних освітніх установ. Незважаючи на те, що вказані організації є роботодавцем по відношенню до прийнятих на роботу, вони не можуть самостійно виконувати обовязки роботодавця перед працівниками. Зокрема, за відсутності достатнього бюджетного фінансування перераховані організації не мають можливості виконати обовязок з оплати праці працівників. У подібних ситуаціях предявлення претензій до роботодавця і навіть винесення рішення про стягнення заробітної плати з роботодавця на користь працівників не може вирішити проблему реального одержання працівниками заробленого. У цьому випадку працівники мають право звернутися з позовом про стягнення заробітної плати не тільки до роботодавця, але і відповідному органу державної влади або місцевого самоврядування, який має здійснювати фінансування організації, з якою працівники перебувають у трудових відносинах. Очевидно, що обовязок щодо здійснення фінансування в ситуації, що розглядається виникає в органів державної влади та місцевого самоврядування не тільки перед організацією, яка існує на їх рахунок, а й перед працівниками, які не отримують заробітну плату внаслідок недостатнього фінансування з бюджету органу державної влади або місцевого самоврядування. У подібній ситуації є підстави для стягнення в солідарному порядку з організації та органу державної влади або місцевого самоврядування невиплаченої працівникам заробітної плати, оскільки даний вид відповідальності випливає зі змісту чинного законодавства, так як втрата заробітної плати працівниками повязана з спільними неправомірними діями роботодавця та органу державної влади або місцевого самоврядування. У свою чергу орган державної влади або місцевого самоврядування має право предявити претензії до роботодавця, який нецільовим чином використовував кошти, виділені на виплату заробітної плати працівників. Роботодавець також не позбавлений права вимагати в судовому порядку необхідних для виконання своїх обовязків перед працівниками засобів від органу державної влади або місцевого самоврядування, що здійснює фінансування.

Перераховані елементи правового становища органів державної влади та місцевого самоврядування дозволяють визнати їх субєктами трудового права. Очевидно, що ці органи можуть виступати в якості безпосередніх учасників відносин з договірного регулювання у сфері праці та з врегулювання трудових спорів.