Головна Трудове Поняття, предмет, метод і система трудового права Поняття права на працю в його історичному розвитку

Поняття права на працю в його історичному розвитку

Окремі думки про право на працю зустрічаються ще в філософських навчаннях античного світу. Проте вперше визначення права на працю дано Гракхів Бабефа в другій половині XVIII століття: "Суспільство має забезпечити всім своїм членам роботу і визначити заробітну плату, з тим щоб цієї заробітної плати було досить для придбання продовольства і для задоволення всіх потреб кожної родини". Дане філософське визначення вперше одержало правове закріплення в Конституції Франції 1848 року. Право на працю згідно з Конституцією Франції підлягало охорони нарівні з правом власності. З наведеного визначення права на працю, закріпленого в Конституції Франції, можна виділити наступні юридично значимі обставини. По-перше, забезпечення всіх членів суспільства роботою. По-друге, гарантоване отримання кожним працюючим заробітної плати. По-третє, отримання заробітної плати для придбання продовольства і для задоволення всіх інших потреб кожної родини. Недомовленість кожного з перерахованих юридично значимих обставин не дозволяє визнати реалізованим право на працю.

У ст. 37 Конституції України, ст. 2 ТК РФ йдеться про право на працю як про вільному розпорядженні своїми здібностями до праці та вільний вибір роду діяльності і професії. Формулювання названих статей не дозволяють зробити висновок про те, що наше внутрішнє законодавство закріплює право на працю. У цих нормах не міститься жодного юридично значущої обставини, що входить у визначення права на працю, що дано Гракхів Бабефа і закріплено в Конституції Франції 1948 року. Сказане не означає, що в Російській Федерації не гарантується право на працю.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції РФ загальновизнані принципи і норми
міжнародного права є складовою частиною правової системи Російської Федерації. В
свою чергу, у ст. 23 Загальної декларації прав людини закріплено право на працю,
що включає вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від
безробіття, одержання справедливої і задовільної винагороди,
що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сімї. У ст. 6-7
Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права закріплено право на
працю, що включає отримання можливості заробляти на життя вільно обраним працею в
справедливих і сприятливих умовах, що забезпечують задовільну винагороду
для самих працівників і членів їх сімї. Перерахованими міжнародними нормами слід
керуватися і при визначенні права на працю території Російської Федерації. У п. 5
постанови Пленуму № 8 Верховного суду РФ

"Про деякі питання застосування судами Конституції України при здійсненні правосуддя" від 31 жовтня 1995 прямо наказано керуватися положеннями Загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Тому на території Російської Федерації гарантується право на працю, що передбачено названими міжнародними актами.

Не можна не помітити, що сучасна формулювання права має додаткові юридично значимі обставини в порівнянні з визначенням, даним Гракхів Бабефа і закріплену в Конституції Франції. Такими обставинами є вільний вибір місця роботи і заборона примусової праці, а також право на справедливі і сприятливі умови праці. Таким чином, в даний час право на працю складається з наступних юридично значимих обставин. По-перше, до їхнього числа відноситься забезпечення членів суспільства роботою і захист від безробіття. По-друге, гарантоване отримання кожним працюючим заробітної плати, а безробітним - відповідної допомоги. По-третє, отримання задовільного винагороди для гідного існування самого працівника і членів його родини. По-четверте, забезпечення справедливих і сприятливих умов праці, встановлених трудовим законодавством. Недомовленість кожного з перерахованих юридично значимих обставин дозволяє констатувати порушення права на працю.