Принцип презумпції невинуватості

Термін «презумпція» означає припущення, визнане дійсним, поки не доведено обратное1. Так, повинно през-рмувати (передбачатися): кожна людина добропорядний,

поки інше не буде доведено. Дотримуючись цієї норми моралі, у ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права людини сказано: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки його винність не буде доведена згідно із законом».

Принцип презумпції невинуватості є одним з основних принципів не тільки правосуддя, а й усього кримінального процесу. Його сформульовано у ч. 1 ст. 49 Конституції РФ, відповідно до якої «кожний обвинувачений у скоєнні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і встановлено що набрало законної сили вироком суду». У ст. 14 УПК конкретизовано конституційні положення цього принципу.

Як один з найважливіших демократичних принципів кримінального процесу презумпція невинності забезпечує охорону прав особистості, виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд.

Презумпція невинності діє до тих пір, поки на основі достатніх доказів не буде доведено протилежне, тобто що особа винна у вчиненні злочину. Таким чином, презумпція невинуватості може бути спростована, але тільки шляхом доведення встановлених процесуальним законом засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 49 Конституції РФ і ч. 2 ст. 14 УПК забороняється покладати на обвинуваченого обов'язок доводити свою невинність. Тягар (обов'язок) доказування обвинувачення та спростування доводів, що наводяться на захист підозрюваного або обвинуваченого, покладається на органи обвинувачення, тобто не обвинувачений зобов'язаний доводити, що він невинний, а органи розслідування зобов'язані довести його провину (ч. 2 ст. 14 КПК). Це означає, що: 1) відмова від участі у доведенні не може залучити для обвинуваченого негативних наслідків ні в частині визнання його винним, ні в частині визначення виду та міри його відповідальності; 2) визнання обвинуваченим своєї провини не є «царицею доказів» і може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні визнання сукупністю наявних доказів у справі (ч. 2 ст. 77 КПК); 3) обвинувачений не може бути примушуючи до дачі показань або до подання наявних у його розпорядженні інших доказів.

З презумпції невинуватості випливає і ще одне важливе положення: всі сумніви, які не можуть бути усунені, тлумачаться на користь обвинуваченого (ч. 3 ст. 49 Конституції, ч. 3 ст. 14 КПК). Це означає, що якщо докази у справі спірні чи суперечливі і можуть одержати різне тлумачення, то рішення має бути винесено на користь обвинуваченого. Обвинувачення повинне бути засноване на доведених, а не передбачуваних фактах. Висновок про винність особи у вчиненні злочину може бути зроблений тільки на підставі об'єктивно і точно встановлених доказів.

Правила про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого відносяться до всіх сумнівам, які не можуть бути усунуті після дослідження і ретельної перевірки всіх обставин справи. Непереборні сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Такими вони визнаються в тих випадках, коли зібрані по справі докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винність або невинність обвинуваченого, а законні засоби і способи їх збирання вичерпані. Але якщо в процесі доказування є можливість усунути виникають сумніви, їх тлумачення на користь того чи іншого рішення неприпустимо - такі сумніви повинні устраняться1. Обвинувальний вирок не може бути заснований на припущеннях (ч. 4 ст. 14 КПК).

Недоведеним винність когось у скоєнні злочину рівнозначна доведеною його невинності.

Неухильне виконання вимог закону надає суду можливість прийняти обгрунтоване і справедливе рішення про покарання винного або про реабілітацію невинного, у чому й полягає призначення принципу презумпції невинності.