Міжнародне право XXI століття

Міжнародне право є необхідним інструментом у створенні нового світового порядку. Будучи елементом цього порядку, воно також зазнає істотні зміни. Будучи заступником Генерального секретаря ООН, що В.Ф. Петровський на засіданні Комісії міжнародного права заявив, що установлення нового світового порядку "можливе лише на міцній юридичній основі, а його стабільність можна буде забезпечити тільки за допомогою права. На практиці це означає, що необхідно полегшити процес міжнародного права перетворення нинішнього ... в нове міжнародне право ". Особливо слід відзначити висловлювання, яке стосується функції прогностичної міжнародно-правової системи: "Зараз, коли світ змінює свій вигляд, саме ця система повинна забезпечити йому дороговказні принципи ...".

Встановлені міжнародним співтовариством основи світового порядку визначають основи і міжнародного права. Вони стимулюють процес його формування, яке за своєю соціальною природі, змісту і механізму дії істотно відрізняється від усього відомого раніше. Мова йде про формування міжнародного права, яке можна визначити як право міжнародного співтовариства (jus gentium communis). Його відмінна риса полягає в тому, що в ієрархії охоронюваних інтересів центральне положення займають інтереси міжнародного співтовариства у цілому.

Таке положення не суперечить національним інтересам держав. Від незабезпеченість інтересів міжнародного співтовариства страждають інтереси його членів, які все більше залежать від стану справ в спільноті. З іншого боку, інтереси міжнародного співтовариства вимагають забезпечення інтересів його членів, тому що від того залежить стан самого співтовариства. Адже в цьому сенс його існування. У національних рамках також у міру зростання інтересів суспільства й забезпеченості прав людини на перший план висувається захист спільних інтересів.

Майбутнє міжнародного права пов'язане з долями міжнародної спільноти. Категорія "міжнародне співтовариство" знаходить все більш відчутне відображення в праві. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. визначила його як співтовариство держав (ст. 53). Нагадаємо також, що народ Росії прийняв Конституцію, "усвідомлюючи себе частиною світового співтовариства" (преамбула).

З Віденській конвенції про право міжнародних договорів видно, що мова йде не просто про суму держав, а про певний соціально-політичному утворенні. У ній йдеться про спільноту загалом, яке володіє певними якостями юридичними, зокрема правом приймати і змінювати імперативні норми міжнародного права. При цьому, як було відзначено ще під час підготовки Конвенції, рішення приймається представницьким більшістю членів, а не всіма.

Будучи особливою соціально-політичною системою, має спільнота й не може не володіти власними інтересами, які не обмежуються простою сумою інтересів складових його держав. Захист цих інтересів - одна з головних завдань спільноти. У рішення Міжнародного суду ООН у справі про американські заручниках у Тегерані 1980 міжнародне співтовариство розглядається як захисник інтересів, забезпечення яких "життєво важливо для безпеки і благополуччя складного міжнародного співтовариства наших днів".

Концепція міжнародного співтовариства, необхідність врахування його потреб та інтересів позначаються і на процесі розвитку міжнародного права. Так, при розгляді однієї з своїх тим Комісія міжнародного права ООН наголосила, що ВІДПОВІДНО ДО СВОЄЇ Звичайною практикою вона буде вивчати і приймати статті, виходячи з їх "практичну корисність з точки зору сучасних і майбутніх ПОТРЕБ МІЖНАРОДНОГО СПІЛЬНОТИ" (виділено мною. - І . Л.). В основу обговорювалася Комісією концепції міжнародного злочину лягла ідея "захисту корінних інтересів міжнародного співтовариства".

Людство дорого заплатило за усвідомлення необхідності поваги спільних інтересів і ту відповідальність, яку покладає на кожна держава членство в міжнародному співтоваристві. Необхідність визнання і поваги спільних інтересів перш за все інтересів загального миру і безпеки, знайшла втілення в Статуті ООН і в сучасному міжнародному праві загалом. Нині завдання оптимального поєднання національних інтересів з інтересами спільноти постала як ніколи гостро. Без її вирішення неможливе нормальне своє існування як спільноти, так і його членів. Вирішити це завдання і покликане право міжнародної спільноти.

Сьогодні міжнародно-правова концепція держави повинна виходити з ідеї права міжнародної спільноти, з тим щоб сприяти зміцненню загального миру і безпеки, розвивати економіку, науку, культуру в планетарному масштабі, а також для того, щоб зробити міжнародну систему більш керованою. Тільки в умовах досить єдиного міжнародної спільноти людству вдасться зберегти собі. Однією з умов цього є високий рівень-міжнародно правового регулювання.

Настільки складне утворення, якою є міжнародне співтовариство, звичайно, не може існувати без відповідної організаційної структури, включаючи правову. Своєрідною конституції спільноти є Статут ООН і пов'язані з нею основні принципи і норми, що мають імперативної силою. Сучасне міжнародне право правом є Статуту ООН. Статут визначає основні цілі і принципи міжнародного співтовариства, яким повинні відповідати всі галузі, інститути і норми міжнародного права. На тій основі відбуватиметься розвиток і міжнародного права.

Ймовірно, процес продовжиться і створення нових норм. Проте основним напрямом стане вдосконалення механізму їх здійснення. І на перше, і на другому напрямку буде ставати все більш значущою роль міжнародних організацій, розширення їх повноважень. І все ж таки основними елементами міжнародної системи залишаться суверенні держави. Організації як і раніше, будуть колективними органами держав.

Нинішня діяльність організацій далека від досконалості і обгрунтовано піддається критиці. Але ж і менш складний механізм також держави далеко не бездоганний. Вказують на те, що ООН приймає безліч резолюцій і норм, позбавлених обов'язкової сили. Однак відсутність юридичної сили не означає взагалі, вони що не впливають на поведінку держав. За їх допомогою вирішується чимало не терплять зволікання питань. Завдяки їх юридично необов'язкового характеру легше досягається згоду на їх прийняття. У результаті вони забезпечують регулювання в тих областях, які не дозріли для правового регулювання.

У системі організацій лідируюче становище буде як і раніше належати ООН, що чекає чимало змін. У результаті відбулися останнім часом подій склалися сприятливі умови для підвищення ролі ООН в вирішенні її головного завдання - запобігання та врегулювання суперечок, забезпечення загального миру і безпеки. Відповідні положення її Статуту, перш за все що відносяться до Ради Безпеки, наберуть додаткову реальну силу. Заходи Ради Безпеки щодо Іраку, заснування ним двох міжнародних кримінальних судів представляють перші значні кроки в цьому напрямку. З урахуванням ролі Ради стануть регулярними його засідання на найвищому рівні. На перше місце буде поставлена превентивна дипломатія, профілактика конфліктів.

Превентивна діяльність стане відігравати важливу роль і у врегулюванні конфліктів неміжнародного характеру. На прохання держав ООН зможе розміщати у відповідній зоні свій персонал, запобігаючи військові дії, надавати гуманітарну допомога, надавати посередницькі послуги. Ця нова галузь діяльності потребує нормативному врегулюванні.

У всьому цьому, природно, головна роль належить Раді Безпеки. Розширяться його функції. Так, резолюції Ради будуть виконувати функції угод про перемир'я і навіть мирних договорів. Вони не обмежаться рішеннями про припинення воєнних дій, будуть містити а також положення про роззброєння учасників конфлікту, відновлення порядку, повернення біженців, проведення виборів, про права людини та ін Рішення збільшених завдань пред'являє до Ради додаткові вимоги. Зростанню авторитету цього органу буде сприяти його розширення членів.

Зросте значення і ефективність що застосовуються Радою Безпеки санкцій. У зв'язку з цим належить вирішити непросту проблему компенсації державам, що несе великі збитки в результаті участі в застосуванні санкцій.

Активізується діяльність Ради як органу з мирному врегулюванню спорів відповідно до Статуту ООН. Рішення, що приймаються в результаті такого врегулювання рекомендації стануть більш авторитетними завдяки зміцнення єдності членів Ради, особливо постійних. Сторонам у суперечці важко буде виявити неповагу до них.

Не викликає сумнівів зростання ролі Міжнародного Суду ООН. Зростає кількість держав, які визнають його обов'язкову юрисдикцію. Сторонами в спорі можуть стати і міжнародні організації, що а не тільки держави. Більш широко будуть використовуватися консультативні висновки Суду. Із зростанням кількості справ основною формою роботи камери стануть Суду. Нарешті, вплив зросте рішень і висновків Суду на розуміння та розвиток норм міжнародного права.

Певні зміни чекають і систему ООН у цілому. Важливою подією стало заснування Міжнародного кримінального суду. Він не входить до числа органів ООН, але тим не менше з нею пов'язаний. Його установа знаменує затвердження нової функції міжнародного співтовариства - кримінально-правове забезпечення миру і безпеки людства. Створено новий постійно діючий механізм забезпечення найбільш важливих норм міжнародного права.

У діяльності міжнародного співтовариства стануть висуватися на перший план проблеми розвитку світової економіки, забезпечення економічного прогресу в усіх регіонах. Відповідно істотний розвиток отримає міжнародне економічне право. Розширяться відповідних повноваження міжнародних організацій. Проявом цього процесу стало, зокрема, установа на базі ГАТТ Світової організації торгівлі.

Отримає подальший розвиток правове регулювання в регіональних системах інтеграції. Таке регулювання характеризується багатьма особливостями, що відрізняють його від стандартів загального міжнародного права. Тим не менш та подібні системи знаходяться в рамках міжнародної спільноти та відповідного міжнародного права.

Суттєвою особливістю механізму дії права міжнародного співтовариства з'явиться розширення його впливу на національне право, з одного боку, і значне зростання ролі останнього в здійсненні норм перше, з іншого боку. Поступово здобуде загальне визнання пріоритет міжнародного права. Поряд з інтернаціоналізацією національного права отримає подальший розвиток процес, якщо можна так висловитись, доместикації міжнародного права. Він полягає в тому, що все більше число призначається міжнародних норм для остаточної реалізації "вдома", тобто у сфері національної юрисдикцiї.

Вже сьогодні міжнародне право визначає зміст найважливішої частини конституцій, що присвячена прав людини. Як відомо, у своїй сукупності права людини визначають характер соціально-політичного устрою держави.

Однією з основ права співтовариства стає принцип демократії. У світовій політиці і відповідно в міжнародному праві проблеми демократії не були в пошані. Нині мова йде про демократію не тільки в міжнародній спільноті, але і всередині держав, оскільки саме від цього в істотній мірі залежать мир і безпеку, розвиток міжнародного співтовариства, ефективність міжнародного права. Демократія, заснована на повазі прав людини та вільних виборах, стає єдиним легітимним політичним режимом. Тільки демократична держава буде цілком повноправним членом міжнародної спільноти. Вже зараз повагу прав людини і демократичний режим є необхідними умов членства в Раді Європи.

Повага прав людини, демократія - необхідні умови вирішення важливої проблеми наших днів. Вони служать запобіганню такого лиха, як конфлікти неміжнародного характеру на національному, релігійному, етнічному грунті.

Все це визначає неминучість посилення інститутів контролю за дотриманням прав людини. У їх числі і гуманітарна інтервенція міжнародної спільноти, яка знайде повну легітимацію. Загальні положення по цьому питанню містяться в Резолюції Генеральної Асамблеї 46/182 1991 г. Гуманітарна допомога повинна здійснюватися відповідно до принципів гуманності, нейтральності та неупередженості на основі поваги суверенітету і територіальної цілісності держав, а також за їхньою згодою. Держави несуть відповідальність за надання допомоги жертвам надзвичайних подій на їх території та надання доступу до тих, хто потребує міжнародної гуманітарної допомоги.

Формування права міжнародного співтовариства супроводжується вдосконаленням механізму правотворчості і правореалізації в відповідності до вимог часу. В області став необхідний механізм правотворчості, який дозволив би приймати норми порівняно швидко - більшістю держав, а не загальним голосуванням. І такий механізм склався.

Навіть найбільш важливі норми спільного міжнародного права - імперативні приймаються сьогодні "міжнародним співтовариством держав у цілому". Ця формула означає згоду досить представницького більшості держав. Ми маємо справу з новим феноменом - з колективним opinion juris або з opinio juris міжнародної спільноти. Іншими словами, мова йде про колективне визнання юридичної сили за правилом поведінки. Визнана спільнотою норма є обов'язковою для всіх держав, за винятком тих, що наполегливо проти неї заперечують.

Істотно зростає роль організацій у міжнародному правотворчості. Завдяки їм склався новий механізм правотворчості. Приймається резолюція, що містить бажані правила, що поступово визнаються державами як звичайних норм міжнародного права.

Резолюції організацій відіграють важливу роль колективної легітимації. Вони впливають на колективне подання про легітимність норм, поведінки, ситуацій і навіть урядів. Колективна легітимація спирається на усвідомлення того, що надійним рішенням проблеми може бути лише справедливе рішення, що враховує інтереси всіх зацікавлених сторін і спільноти в цілому. Значення легітимації залежить від морально-політичного організації авторитету. Звідси особливе значення резолюцій ООН. У міру зростання її авторитету буде збільшуватися й значення її легітимаційну функцію. З цього видно, що сила впливу організацій резолюцій залежить не тільки від юридичної сили.

Легітимації належить важлива роль у розвитку міжнародної права. Найбільш яскравим прикладом є, мабуть, Загальна декларація прав людини 1948 року, яка, незважаючи на свій статус рекомендації, поклала початок формуванню однією з основних галузей міжнародного права - міжнародного права прав людини.

Легітимаційний функція включає і делегітимації. Відома делегітимації Генеральної Асамблеї ООН расистських режимів у Південній Африці та в Південній Родезії. Делегітимації може здійснюватися й щодо міжнародно-правових норм. Прикладом служить делегітимації цілого комплексу норм, на які спирався колоніалізму.

Суттєве значення як для правотворчості, так і для правореалізації має інформаційна революція. У результаті практика держав і організацій загальновідомою стає негайно, так само як і реакція на неї. Все це істотно прискорює процес формування норм звичаєвого права, та полегшує контроль за виконанням норм міжнародного права.

Говорячи про зміни в механізмі правореалізації, слід відзначити появу нового виду зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з концепцією міжнародної спільноти. Крім традиційних зобов'язань однієї держави по відношенню до іншого з'явилися зобов'язання щодо міжнародного співтовариства у цілому. Такого роду зобов'язання іменують зобов'язаннями erga omnes, тобто "між всіма", або загальними. Прикладами можуть служити зобов'язання, що випливають з норм про заборону агресії і геноциду, з норм про права людини. Міжнародний суд наголошує, що зобов'язання щодо міжнародної спільноти є справою всіх держав.

Комісія міжнародного права ООН виділила категорію особливо серйозних правопорушень. Вони породжують особливий вид відповідальності - відповідальність перед міжнародним співтовариством у цілому, тобто відповідальність erga omnes. Така відповідальність має особливість і в реалізації. Кожна держава має право домагатися її реалізації незалежно від того, порушені безпосередньо його інтереси чи ні. Всі держави мають законної зацікавленість у захисті інтересів спільноти. У результаті міжнародний інститут з'явиться, аналогічний тому, який був відомий римським правом як actio populares. Він відомий і права сучасних держав.

Торкаючись нових моментів у механізмі правореалізації, необхідно особливо відзначити розвиток новій галузі міжнародного права - права міжнародної відповідальності.

Ще раз відзначимо значення твердження в міжнародному праві кримінальної відповідальності індивіда, незалежно від займаного положення в державі, за вчинення злочинів проти миру і безпеки людства. Кримінальна відповідальність індивідів за міжнародні злочини - характерна риса права міжнародної спільноти.

У механізмі правореалізації зросте роль примусу. Перш за все це стосується санкцій, що застосовуються з рішенням Ради Безпеки ООН. Ефективність цих санкцій вже була продемонстрована у цілому ряді випадків. Зараз мова йде про розширенні повноважень Ради Безпеки в цій галузі. На своєму засіданні на рівні глав держав та урядів Рада заявила, що загрозу миру та безпеці становлять і "невійськові джерела нестабільності в економічній, соціальній, гуманітарній та екологічній галузях".

Поширюються повноваження Ради Безпеки і щодо нормотворчої діяльності. Досить згадати установа їм трибуналів для Руанди і Югославії. Позиція Росії з цього питання була викладена її міністром закордонних справ С.В. Лавровим. Він заявив, що в ідеалі необхідно міжнародно мати-правову базу, яка була б універсальною не тільки по своїй дії, "а й за своїм формування через переговори, відкриті для всіх держав ... Бувають випадки, як це було після 11 вересня 2001 року, діяти коли потрібно дуже швидко - тоді Рада Безпеки ООН у повній відповідності до Статуту ООН бере на себе відповідальність і закриває наявну правову пролом, а його резолюції стають міжнародними законами. Ідеально, щоб слідом за такими резолюціями починали вироблятися і міжнародні конвенції ".

Зовсім особливе значення в процесі правореалізації здобуває ту обставину, що відповідно до права спільноти важливою функцією держави стає забезпечення застосування норм права цього усередині країни. Держава зобов'язана здійснювати переслідування за цілий ряд навіть злочинів в тому випадку, якщо вони не передбачені національним законом, в певних випадках вона зобов'язана організувати переслідування та за злочин, здійснене поза його території, безпосередньо не зачіпає його інтереси.

Торкнемося тепер тенденцій розвитку структури і функцій міжнародного права. Структура сучасного міжнародного права істотно відрізняється від структури міжнародного права минулого. На особливу увагу заслуговує на те, що центральний положення в міжнародному праві займають дві комплексу принципів і норм. Перший утворюють ті з них, які визначають основні права та обов'язки держав. Другий - принципи і норми про права людини. Норми обох комплексів наділені вищої, імперативної силою. Разом вони утворюють основу міжнародного публічного порядку. Все це - нові явища.

Про значення норм, які стосуються прав людини, вже йшлося не раз. Тут же не можна не відзначити роль норм про права держав. Не тільки людина, але і держава потребує захисту свої прав. У минулому їх доводилося відстоювати у взаємній боротьбі, захищати від зовнішньої небезпеки. Ця небезпека не втратила свого значення, однак завдяки зміцнення загального миру та кращій організації міжнародного співтовариства вона стала меншою. Співтовариство зацікавлений у стабільності міжнародних системи відносин, яка залежить від забезпеченості прав суб'єктів.

Як це не парадоксально, але зміцнення міжнародній безпеки сприяло розвитку загрози іншого роду для існуючих держав та системи їх - загрози внутрішнього характеру. Важливим фактором національної єдності була завжди зовнішня небезпека. Щоб вистояти, необхідно мати досить сильна держава. В ім'я цього населення йшло на значні жертви. Могутність держави вимагало великих витрат. Однією з причин низького рівня єдності світової політичної системи завжди було відсутність зовнішньої для неї небезпеки. Головною загрозою була боротьба що утворюють її між державами. Відомо, скільки до тяжких наслідків наводила ця боротьба, маючи на увазі як систему загалом, так і окремі держави.

Нині, як показує досвід, вижити і може невелике держава. Дуже вигідно зняти з себе тягар, пов'язаний зі змістом великої держапарату, з проведенням відповідальної зовнішньої політики, і звільнитися від турбот про інтереси міжнародного співтовариства в цілому. У цьому вбачається одна з причин зростання сепаратизму і числа внутрішніх конфліктів.

Було б разом з тим неправильно думати, ніби тенденція до ослаблення великих держав, зростання повноважень регіонів - явище тільки суб'єктивного характеру. У цієї тенденції є й об'єктивна основа. Регіональне управління більш гнучко, здатне повніше враховувати специфіку свою і ряд інших обставин. У цілому тенденція до регіоналізації - явище закономірне. Централізоване держава поступово знижувати рівень контролю над регіонами.

Слід відрізняти регіоналізацію від сепаратизму, який веде до розпаду сформованих держав і тим самим до ослаблення міжнародної системи, яка в усі зростаючій мірі гарантує міжнародну безпеку, включаючи безпека малих утворень. Необхідними елементами цієї системи є суверенні держави. Регіони не в змозі грати таку роль. У доповіді Генерального секретаря ООН підкреслюється "важливість і незамінність суверенної держави як основного суб'єкта міжнародного співтовариства". Особливе значення має наявність великих держав, на яких лежить головна відповідальність за стабільність міжнародної системи і разом з тим основний тягар витрат. (Достатньо ознайомитись до шкали внесків держав у бюджет ООН.)

Інформаційний обмін передбачає взаємне ознайомлення народів з культурними та соціальними цінностями інших країн, а це тягне за собою краще взаєморозуміння, ослаблення ідеологічних, релігійних, етнічних упереджень. Європейська інтеграція дає тому чимало прикладів, засвідчуючи в той же час, що справа це далеко не проста.

Поряд з інтеграційними процесами спостерігається хвиля насильницького утвердження державності малих утворень на базі націоналістичних упереджень. Конфлікти на етнічному, релігійному, мовному грунті ставлять під загрозу цілісність держави. До того ж, такі конфлікти часто супроводжуються численними жертвами, які жодною мірою не можна виправдати тими цілями, заради яких вони приносяться.

Інтересам благополуччя народів відповідає стабільність міждержавної системи. Міжнародне співтовариство в цілому також зацікавлене у цьому. У доповіді Генерального секретаря ООН Раді Безпеки мовиться: "Якщо етнічна кожна, релігійна або мовна група буде претендувати на державність, то не буде межі дроблення, а загальний мир, безпека, економічний добробут стануть ще більш важкодосяжним метою".

Ускладнення що підлягають вирішенню проблеми диктує необхідність більш активної участі науки в формуванні права міжнародного співтовариства. Високий теоретичний рівень стане характерною рисою цього права. Не менш важливою задачею науки міжнародного права є міжнародно поширення-правових знань. Міжнародне право давно вже вийшло за межі кабінетів дипломатичних. Сьогодні воно торкається питань, що мають значення для будь-якої людини. Тому кожен грамотний людина повинна володіти елементарними знаннями в цій галузі як для того, щоб відстоювати свої права, так і для розуміння, що відбуваються в світі подій.

Розвиток міжнародно-правової свідомості - завдання виключно важка. Серед широких верств населення домінує багатовікової націоналізм. У таких умовах роз'яснення значення інтересів міжнародного співтовариства має стати завданням кожної держави, всієї системи освіти. Без цього навряд чи вдасться успішно вирішити проблему внутрішніх конфліктів на національному, релігійному і етнічному грунті. Зрештою, без належного рівня міжнародної-правової свідомості суспільства ніякої юридичний механізм не в змозі зробити міжнародне право досить ефективним.

В ім'я рішення завдань, що постають перед кожною країною і співтовариством у цілому, надзвичайне значення набуває засвоєння населенням інтернаціоналістичною моралі. Ідеї, принципи і норми моралі більш доступні для розуміння широкими верствами населення. Тому вони здатні прокладати путь до розуміння міжнародного права і сприяти повазі до нього.

Право міжнародної спільноти відрізняється високим моральним рівнем і покликане забезпечувати соціальну справедливість усім народам. Для досягнення цих рубежів і необхідний досить високий рівень морального свідомості. Певні зрушення в цьому напрямку відчуваються. Генеральний секретар ООН говорив: "Можна вже чітко розпізнати одержує все більшу підтримку моральну концепції, яка з'єднує воєдино країни і народи світу і яка знаходить своє вираження в міжнародних законах". Немає сумніву, що мораль чинить зростаючий вплив на право. Але існує й залежність зворотна. Право служить одним з основних інструментів утвердження і розвитку інтернаціональної моралі.

Взаємодія моралі і права мало велике значення в утвердженні і розвитку таких галузей, як гуманітарне право та право людини. Зараз воно винятково важливо для розвитку однієї з основних галузей права міжнародного співтовариства - права навколишнього середовища.