Роззброєння

Роззброєння - давня мрія людства. Згадаймо біблійний "перекуем мечи на орала". У роззброєння бачать найбільш надійний гарантію безпеки. Ця ідея знайшла відображення в ряді міжнародних-правових актів. На цій підставі у вітчизняній літературі поширилася концепція принципу роззброєння (О. В. Богданов, В. Н. Денісов, А. С. Малинин, В. А. Романов). Здається, проте, що якщо такий принцип і існує, то він являє собою принцип-ідею, а не норму позитивного права. Зобов'язання держав у цій області сформульовано в принципі незастосування сили в такий спосіб: держави мають й сумлінно вести переговори із метою якнайшвидшого укладення універсального договору про загальне і повне роззброєння під ефективним міжнародним контролем.

Статут ООН уповноважив Генеральну Асамблею "розглядати загальні принципи співробітництва у справу підтримання міжнародного миру та безпеки, зокрема принципи, що визначають роззброєння і регулювання озброєнь" (ст. 11). На Раду Безпеки покладено відповідальність за формулювання "планів створення системи регулювання озброєнь" (ст. 26).

Така принципова основа роззброєння. Вона отримала розвиток у ряді резолюцій Генеральній Асамблеї, що а також у договорах та інших міжнародних актах. Першою була Резолюція Генеральної Асамблеї від 20 листопада 1959, що стосувалася всеосяжного і повного роззброєння як кінцевої мети. Вона була прийнята за ініціативою СРСР, що практично протягом усієї своєї історії вів дипломатичну битву за роззброєння.

Про те, що являє собою загальне і повне роззброєння, можна судити з схваленого Генеральною Асамблеєю Спільної заяви урядів СРСР і США 1961 Воно передбачає розпуск збройних сил, ліквідацію військових установ і озброєнь; знищення і припинення виробництва зброї масового знищення, а також засобів її доставки; скасування органів військового керівництва і припинення військового навчання; припинення витрачання коштів на військові цілі. Зберігаються лише воєнні засоби, необхідні для підтримки внутрішнього правопорядку.

Нереальність досягнення повного роззброєння незабаром стала очевидною. Держави потребували озброєннях для забезпечення своєї безпеки, підтримання внутрішнього порядку та виконання миротворчих функцій. Тому в практичному плані пішла мова про часткове роззброєння, скороченні озброєнь. Однак і це - завдання виключно актуальна. Не кажучи про небезпеку використання зброї, сама по собі гонка озброєнь стала лихом для народів багатьох країн. У 80-х рр.. XX ст. військові витрати держав становили 900 млрд. дол на рік, тобто кожну хвилину витрачалося 1,7 млн. дол Основна тягар лягав на США і СРСР. Гонка озброєнь перетворилася на самостійний засіб заподіяння збитку іншій країні. Згадаймо, що приблизно 80% промисловості СРСР працювала на військові цілі. Тому узгоджене скорочення військових видатків - один з важливих аспектів роззброєння. Генеральна Асамблея не раз намагалася вирішити питання, але безрезультатно.

Особливе значення має запобігання застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (хімічного, бактеріологічного, радіологічного, екологічного). Число ядерних боєголовок в 80-х рр.. XX ст. перевищило 50 тис. Їх застосування перетворило б Землю в пустелю.

Ядерна зброя. Починаючи з 1961 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла ряд резолюцій, що забороняють застосування ядерної зброї. Істотне значення мають угоди між СРСР та США - Угода щодо зменшення небезпеки виникнення ядерних воєн 1971 р., Угода про запобігання ядерної війни 1973 р. та ін

У 1963 р. був підписаний Московський договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою, в якому бере участь більшість держав. У 1996 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

З 1968 р. діє Угода про нерозповсюдження ядерного зброї, у якому бере участь більшість держав. Що володіють ядерною зброєю держави зобов'язалися не передавати його неядерних державам, що а останні зобов'язалися не брати і не виробляти ядерну зброю. Перед укладанням цього Договору Раду Безпеки у 1968 р. прийняв Резолюцію про гарантії безпеки, відповідно до якої агресія із застосуванням ядерної зброї або загрози такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, викличе негайних дій з боку Ради Безпеки, і перш за все його постійних членів.

Згадані акти дозволяють визначити позицію міжнародного права щодо ядерної зброї в такий спосіб:

а) не заборонено володіння ядерною зброєю тими державами, які їм вже мають в своєму розпорядженні (ядерні держави);

б) протиправно поширення цієї зброї;

в) неядерних державам повинні бути надані гарантії безпеки від ядерної агресії.

Ці положення знайшли підтвердження і в ході роботи Конференції із роззброєння. На її сесії у 1998 році приєдналися країни внесли пропозицію заснувати комітет для переговорів щодо ядерного роззброєння. Пропозиція була відхилена з ініціативи Великобританії, Росії, США та Франції. Одночасно був заснований комітет, покликаний підготувати юридично обов'язковий акт про гарантії державам неядерних на випадок застосування або загрози застосування ядерної зброї.

Інші види зброї масового ураження. Що стосується неядерних видів зброї масового знищення, то в цій області серйозним досягненням стала Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972

Реалізація Конвенції потребує цілого ряду років і витрати значних коштів. Це лише один приклад, який показує, що витрати на роззброєння часом не дуже поступаються витрат на озброєння.

Екологічним засобів і методів ведення війни присвячено Конвенція про заборону воєнного або будь-якої іншої ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976 року, в якій бере участь і Росія. Конвенція забороняє вдаватися до будь-якого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище, які мають масові, тривалі й важкі наслідки. Зокрема, забороняється використання засобів, здатних змінити умови погодні, викликати землетруси, приливні хвилі, затоплення, а також призвести до виснаження озонового шару.

Без'ядерної зони відіграють істотну роль в обмеженні поширення ядерної зброї і забезпеченні безпеки неядерних держав. У 1967 р. був прийнятий Договір щодо заборони ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко), який оголосив регіон вільним від ядерної зброї. Учасники взяли на себе зобов'язання не відчувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї і не дозволяти іншим країнам робити це. П'ять ядерних держав підписали Додатковий протокол II до Договору Тлателолко, що зобов'язує дотримуватися статус без'ядерний Латинської Америки і не застосовувати, не загрожувати застосуванням ядерної зброї проти учасників Договору Тлателолко.

Друга Без'ядерна зона була створена в найбільш населеному регіоні планети. У 1985 р. прийнятий Угода про без'ядерної зоні південній частині Тихого океану (Договір Раротонга). Крім положень, аналогічних положенням Договору Тлателолко, він містить норми, що забороняють поховання радіоактивних речовин в морі в межах зони. Підписавши Протокол II, п'ять ядерних держав прийняли на себе ті ж самі обов'язки, що й у відношенні Латинської Америки.

Не можна також забувати про існування міжнародних демілітаризовані зон.

Договір про Антарктику 1959 створив без'ядерну зону в сфері своєї дії, заборонив проведення яких би то не було випробування ядерної зброї. Договір по космосу 1967 заборонив виведення на орбіту і розміщення в космічному просторі ядерної зброї. Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 встановило додаткові обмеження в цьому плані. Договір про морському дні 1971 забороняє розміщення будь-якого ядерного зброї на морському дні та в його надрах.

Обмеження стратегічних озброєнь (ОСВ) - одне з головних напрямів забезпечення міжнародної безпеки. Зрозуміло, основна роль в цьому процесі з самого початку належала двом "наддержавам" - СРСР і США. У 1972 році підписали вони угоди, відомі як "ОСВ-1. Вони включають Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) (далі - Договір по ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (далі - Тимчасове угода).

Договір по ПРО обмежив кількість районів розміщення систем ПРО двома для кожної із Сторін. У кожному з районів може бути розміщено не більше 100 протиракет та обмежена кількість радіолокаційних станцій. У 1974 р. Сторони підписали Протокол, що обмежує число ПРО районів одним для кожної зі Сторін. Обмеження ПРО мало важливе значення, тому що зменшувало спроможність потенційного агресора протистояти у відповідь удару. Проте США в 2001 р. денонсували Договір по ПРО. Ведуться російсько-американські переговори щодо врегулювання питань, що виникли у зв'язку з денонсацією.

Тимчасову угоду 1972 ввело обмеження щодо кількості пускових установок стратегічних балістичних ракет. Було також обмежено кількість балістичних ракет на підводних човнах до 950 для СРСР і 710 для США. Термін дії Угоди - п'ять років. Однак в 1977 р. Сторони заявила, що вони будуть і надалі дотримуватися Угоди.

Звернути увагу на цю обставину слід тому, що доля підписаного в 1979 р. Договору про обмеженні стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-2) залишається невідомою. Як у США, так і в Росії існують сили, які ставлять під сумнів його доцільність, не дивлячись на те що Конгрес США ратифікувала Договір ОСВ-2 в січні 1996 р. Між тим Договір вигідна як США, так і Росії. Підтримка стратегічних ракет не тільки в бойовому, але просто в безпечному стані вимагає великих матеріальних і людських ресурсів, які не під силу нашій країні. Будь-яке зменшення цих ресурсів загрожує непередбаченими наслідками для країни розміщення ракет.

У 1987 р. в результаті зустрічі на найвищому рівні між СРСР і США було підписано Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (Договір про РСМД). Договір передбачив ліквідацію цілого класу ядерних озброєнь. Передбачені жорсткі заходи контролю, включаючи інспекцію на території один одного. Знімаючи значний тягар озброєнь, Угода про РСМД не порушує рівноваги стратегічного і є внеском у зміцнення міжнародної безпеки.

У березні 2002 р. в результаті зустрічі президентів Росії і США був підписаний новий Договір між РФ і США про скорочення стратегічних наступальних потенціалів.

Звичайне озброєння. Скорочення звичайних озброєнь тільки починає здійснюватись, і притому досить повільно. Найбільш істотним досягненням у цій сфері є Угода про звичайні збройні сили в Європі, підписаний у Парижі в 1990 р. 22 державами. Ним передбачено значне зменшення наземних і повітряних, але не морських сил. Ряд постанов присвячений досить активної інспекції.