Головна Міжнародне Право міжнародної безпеки Співдружність Незалежних Держав

Співдружність Незалежних Держав

Проблема забезпечення безпеки нових держав виникла відразу ж після припинення існування СРСР і його єдиної системи оборони. Тому нові незалежні держави вже в перші роки уклали низку важливих угод у цій області. У 1992 р. було укладено Угоду про Об'єднаних Збройних Силах на перехідний період, Угода про Раду Безпеки та ін Особливе значення має Договір про колективну безпеку, що містить зобов'язання взаємної допомоги на випадок агресії.

Значну увагу приділено безпеки в Статуті СНД. В якості цілей вказано співробітництво в забезпеченні міжнародного миру та безпеки, здійснення ефективних заходів зі скорочення озброєнь і військових витрат, ліквідація ядерної та інших видів зброї масового знищення, досягнення загального і повного роззброєння; мирне вирішення суперечок і конфліктів. Як бачимо, завдання поставлені всеосяжні і розраховані на тривалу перспективу. Для їх вирішення учасники зобов'язалися проводити узгоджену політику в галузі безпеки. У разі виникнення загрози безпеки негайно приводиться в дію механізм взаємних консультацій з метою вжиття заходів щодо усунення загрози, включаючи використання збройних сил у порядку здійснення права на індивідуальну або колективну оборону згідно зі Статутом ООН. Рішення про використання збройних сил приймається Радою глав держав СНД, або тільки безпосередньо зацікавленими державами.

Найбільш докладно положення про безпеку сформульовані в Концепції колективної безпеки учасників Договору про колективну безпеку 1992 р. (далі - Концепція колективної безпеки). Вона затверджена Радою колективної безпеки учасників Договору в 1995 р.. Незважаючи на те що не всі члени СНД брали участь у прийнятті Концепції, вона представляє безперечний інтерес для з'ясування позиції членів Співдружності.

Концепція колективної безпеки заснована на принципах ООН і ОБСЄ. При забезпеченні безпеки пріоритет віддається мирним засобам. Головними напрямками співробітництва є:

- Координація дій щодо реалізації розроблюваних угод з питань роззброєння і контролю над озброєннями;

- Розширення заходів довіри;

- Встановлення і розвиток рівноправних партнерських відносин з НАТО, іншими військово-політичними організаціями та регіональними структурами безпеки;

- Участь у підготовці ефективних угод у галузі скорочення військово-морських озброєнь;

- Проведення операцій з підтримки миру за рішеннями Ради Безпеки ООН, ОБСЄ;

- Охорона зовнішніх кордонів учасників;

- Підтримку Збройних Сил на рівні, що забезпечує оборонну достатність.

Стратегічні ядерні сили Росії виконують функцію стримання від можливої агресії проти країн-учасників. Органами колективної безпеки є Рада колективної безпеки, Рада міністрів закордонних справ і Рада міністрів оборони. На закінчення підкреслюється: "Держави-учасниці у своїй діяльності щодо забезпечення колективної безпеки будуть дотримуватися Статут ООН, загальноприйняті міжнародно-правові принципи і норми".

Зі сказаного видно, що концепція колективної безпеки передбачає використання всього арсеналу засобів, забезпечення міжнародного миру та безпеки в рамках міжнародного права.

Перед державами СНД встала також проблема врегулювання конфліктів на їх території. Для сприяння її рішенням Ради глав держав 19 січня 1996 прийняв Концепцію запобігання та врегулювання конфліктів на території держав - учасниць СНД. Концепція визначає загальні підходи учасників до запобігання та врегулювання конфліктів.

Концепція виходить з того, що врегулювання конфліктів в першу чергу є справою конфліктуючих сторін. Разом з тим учасники усвідомлюють свою спільну відповідальність за безпеку на території країн СНД. Передбачено три види діяльності щодо запобігання та врегулювання конфліктів: запобігання конфліктам, врегулювання збройних конфліктів, постконфліктна побудову світу.

Запобігання конфліктів здійснюється на основі офіційного звернення держави, безпеки та суверенітету якого створюється загроза. Превентивна дипломатія охоплює комплекс заходів, спрямованих на досягнення угоди між сторонами в конфлікті. З цією метою можуть застосовуватися навіть економічні санкції. Рішення про них приймає Рада глав держав. Він же стверджує мандат, який визначає повноваження Колективних сил з підтримки миру. Останні використовуються для запобігання ескалації напруженості, переростання спорів в збройний конфлікт.

Врегулювання збройних конфліктів здійснюється відповідно до гл. VII Статуту ООН "Регіональні угоди". Основне завдання - підтримка миру після досягнення конфліктуючими сторонами угоди про припинення вогню. З цією метою можуть проводитися операції з підтримки миру з використанням спеціально підготовленого військового, поліцейського та цивільного персоналу. Умови здійснення операцій:

а) наявність угоди сторін у конфлікті про припинення вогню і намір сторін врегулювати його політичними засобами;

б) згоду сторін на проведення операцій з використанням Колективних сил;

в) прийняття сторонами зобов'язання поважати статус цих сил.

Колективні сили не беруть участь в бойових діях. Вони утримуються від застосування зброї, за винятком випадків протидії збройним силам при здійсненні мандата на проведення операцій.

Примусові дії при врегулюванні конфліктів допускаються тільки на основі повноважень Ради Безпеки ООН.

Постконфліктна побудову світу (міростроітельство) розуміється як здійснення заходів політичного, соціально-економічного і правового характеру з метою відновлення нормальних відносин між конфліктуючих сторонами і запобігання рецидиву конфлікту. Такі заходи можуть включати також сприяння у відновленні інститутів державної влади, забезпечення умов для проведення вільних виборів.

Країни СНД виступають за вагому участь ООН та ОБСЄ у врегулюванні конфліктів на їх території. У своїй діяльності з урегулювання конфліктів тісно СНД взаємодіє з іншими міжнародними організаціями (перш за все з ООН і ОБСЄ).

Крім уже зазначених документів країни СНД уклали низку та інших угод, що відносяться до миротворчості. Найбільш важливим серед них є, мабуть, Угода про групи військових спостерігачів та колективних сил з підтримання миру в СНД 1992. Загалом, можна сказати, що закладена грунтовна нормативна основа. Однак реалізація згаданих актів лишає бажати кращого. Колективні сили були застосовані лише в Таджикистані. В інших випадки (Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я) миротворчі операції здійснювалися Росією на основі двосторонніх угод.