Право на участь у договорах

У минулому існував принцип свободи договорів, що дозволяв великим державам укладати договори практично з будь-якого питання і самим визначати коло учасників, не рахуючись з правами менш могутніх держав. Великі держави дуже неохоче розлучалися з цим принципом. З-за позиції західних держав право на участь була лише частково відображено в Декларації Віденської конференції, а не в прийнятій нею Конвенції про право договорів 1969 р. Нині універсальні конвенції відкриті для участі всіх держав.

Загалом, можна вважати, що право держави на участь у загальних договорах стало загальновизнаним. Воно засноване на принципі суверенної рівності, з якого випливає рівне право всіх держав на участь в міжнародному житті.

Право на участь може існувати у відношенні не тільки загальних, але й інших договорів. При цьому визначальним фактором є наявність у держави юридичної зацікавленості. Міжнародний суд використовує вираз "інтерес правового характеру". Абсолютним правом на участь володіє найбільш зацікавлена держава, тобто таке, справи якого є основним предметом договірного врегулювання. Неучасть найбільш зацікавленого держави тягне за собою недійсність договору, що порушує принципи суверенної рівності і невтручання.

Це положення знайшло відображення у практиці Міжнародного суду. При розгляді справи про золоті, вилученому в Римі в 1943 р., Суд відхилив вимогу Італії про розподіл частки Албанії без її участі в процесі на тій підставі, що "законні інтереси Албанії були б не тільки порушені рішенням, але й стали б об'єктом рішення" .

Правом на участь володіють і безпосередньо зацікавлені держави, тобто такі, законні права та інтереси яких мають пряме відношення до предмета договору.

Наприклад, щодо договору про режим Суецького каналу Єгипет є найбільш зацікавленим державою, а держави, що активно користуються каналом, належать до безпосередньо зацікавленим.

Положення безпосередньо зацікавленої держави відрізняється від ситуації найбільш зацікавленого держави. Неучасть того чи іншого безпосередньо зацікавленої держави не робить договір недійсним. Певною мірою це підтверджується рішенням Міжнародного суду у справі "Науру проти Австралії".

Право на участь існує незалежно від визнання держави або його уряду. Практично у всіх загальних багатосторонніх договорах беруть участь не визнають один одного держави чи уряду. Особливий випадок, коли ООН оголошує незаконним режим, встановлений у країні в порушення права народу на самовизначення. Прецедент був створений рішеннями Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН 1965 - 1979 рр.. щодо расистського режиму в Південній Родезії.

Чи не є перешкодою для участі в договорі відсутність дипломатичних або консульських відносин. Розрив цих відносин не тягне за собою припинення договору, якщо вони не є необхідними для його здійснення. Але і в останньому випадку звичайно мова йде лише про припинення дії договору. Наприклад, розрив консульських відносин робить неможливим здійснення консульської конвенції, і вона припиняє свою дію, яке поновлюється з відновленням консульських відносин.