Інші головні органи

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) несе відповідальність за виконання функції, викладених у гл. IX Статуту ООН "Міжнародне економічний і соціальний співробітництво". Декларація тисячоліття ООН передбачає посилення подальше ЕКОСОР, що спирається на його нинішні досягнення, з тим щоб він міг виконувати функції, викладені у Статуті.

Рада складається з 54 членів, що обираються щорічно Генеральною Асамблеєю строком на три роки. Таким шляхом забезпечується поступове оновлення складу й наступність у роботі. Допускається негайне переобрання.

ЕКОСОР робить дослідження і становить доповіді з міжнародних питань у багатьох найважливіших областях, в тому числі економіці, соціальній сфері, культурі, освіті, охороні здоров'я. За будь-якого з таких питань Рада може надавати свої рекомендації Асамблеї, членам ООН і спеціалізованим установам. Статут особливо виділяє право давати рекомендації в галузі прав людини. Не менш половини всіх прийнятих на сесіях Асамблеї резолюцій відносяться до сфери ЕКОСОР. Ця Рада може представляти Асамблеї проекти конвенцій.

ЕКОСОР укладає угоди зі спеціалізованими установами і координує їх діяльність, уповноважена отримувати від них доповіді. На основі угод із членами ООН вказаний Рада може отримувати від них доповіді про виконання його рекомендацій, а також рекомендацій Асамблеї у відповідних областях. Свої зауваження по доповідях ЕКОСОР може становити як країнам-членам, так і Асамблеї. Ця контрольна функція має значний потенціал. За пропозицією Ради Безпеки ЕКОСОС зобов'язаний допомагати їй в відповідних областях діяльності. Особливо слід сказати про зв'язок ЕКОСОР з неурядовими організаціями, сфера діяльності якого стосується питання, якими займається даний Рада. Контакт з національними громадськими організаціями можливий після консультацій з відповідним урядом.

Обсяг що стоять перед ЕКОСОР завдань неухильно зростає. У міру зміцнення світу ця тенденція, очевидно, будуть наростати. Тому при перегляді Статуту ООН було б доцільно розділити нинішній ЕКОСОР на два самостійних органу - з економічних і з соціальних питань.

Рада з Опіки був заснований для контролю за системи опіки. Міжнародна система опіки було створено для управління залежними територіями, які раніше були підмандатними (мандатів система Ліги Націй), перебували під контролем переможених держав, а також тими, які можуть бути добровільно включені метрополіями. Остання категорія успіху не мала. Що ж до перших двох, то Рада з Опіки зіграв свою роль в набуття ними незалежності. Вже до 1975 р. всі колишні підопічні території здобули незалежність, за винятком Мікронезії (опіка США). У результаті відпала необхідність у Раді з опіки. Правда, існують наміри зберегти Рада, наділивши його новими функціями.

Секретаріат дуже важливий орган ООН. Персонал Секретаріату призначається Генеральним секретарем. При цьому слід приділяти увагу підбору персоналу на якомога ширшій географічній основі. Часом ця вимога ускладнює підбір кадрів достатньо високій кваліфікації. Співробітники Секретаріату є міжнародними чиновниками та не повинні одержувати інструкцій від урядів. Штаб-квартира ООН і Секретаріату розташована в Нью-Йорку, її великі підрозділи знаходяться в Женеві та Відні. Головна функція Секретаріату полягає в обслуговуванні діяльності ООН, включаючи підготовку необхідних матеріалів та сприяти реалізації резолюцій її органів. Загалом, від Секретаріату значною мірою залежить результативність діяльності Організації.

Генеральний секретар подає Асамблеї щорічну звіт про роботу ООН, який містить і пропозиції про її вдосконалення. Він доводить до відома Ради Безпеки питання, які, на його думку, можуть загрожувати миру.

Спостерігається тенденція посилення ролі секретаря Генерального. Він бере участь в постановці актуальних запитань перед органами ООН, виступає посередником у врегулюванні спорів між державами, наприклад, на півдні Африки на Близькому Сході та ін

Міжнародний суд - головний судовий орган ООН. Правовою основою діяльності Суду є Статут ООН і Статут суду, який складає невід'ємну частину Статуту. Члени ООН є за визначенням і учасниками Статуту. Держава-нечлена може стати учасницею Статуту на умовах, визначених Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки ООН.

Міжнародний суд складається із 15 суддів, які обираються Асамблеєю і Радою Безпеки терміном на дев'ять років. Судді повинні володіти високими моральними та професійними якостями. Склад Міжнародного суду у цілому забезпечує представництво найголовніших форм цивілізації та основних правових систем світу. У разі потреби Суд створює камери в складі трьох і більше суддів.

Крім розгляду спорів між державами (про ніж мова піде в розділі про право мирного врегулювання спорів) Міжнародного суду виносить консультативні висновки за запитом Асамблеї та Ради Безпеки. За минулі роки було винесено понад 20 висновків. Вони стосувалися членства в ООН, тлумачення договорів, компетенції Асамблеї, статусу Намібії і ін

У своїх рішеннях Міжнародного суду регулярно підтверджує, що у відповідності зі своїм статутом її функція обмежена встановленням існуючого права та не носить правотворчого характеру. Проте фахівці, не лише теоретики, але й практики, високо оцінюють внесок у розвиток Суду міжнародного права і зміцнення правопорядку. Завідувач договірно-правовим відділом К. МЗС КНР Хе пише, що постійне накопичення "судових рішень у кінцевому підсумку внесе вклад у створення більш упорядкованого спільноти ...".

Фактичне повноважень розширення і активізація діяльності Асамблеї і особливо Ради Безпеки робить актуальною проблему ролі Міжнародного суду в цьому процесі. На практиці Суду не раз виникало питання про співвідношенні компетенції Ради Безпеки як політичного органу до компетенції Міжнародного Суду як органу судової.

У справу "Нікарагуа проти США" останні посилалися на те, що питання щодо застосування збройних сил не відноситься до категорії "юридичних суперечок" і тому має розглядатися Радою Безпеки (в якому США мають право вето), а не Судом. Суд відхилив цей аргумент, що заявив, що "політичні аспекти можуть бути присутніми в будь-якому представленому йому юридичному спорі". У Постанові про тимчасові заходи у справі "Боснія і Герцеговина проти Югославії" (16 квітня 1993 р.) Суд заявив, що "Рада володіє наданими йому функціями політичного характеру, тоді як Суд виконує суто судові функції, і обидва органи тому здійснюють свої різні, але взаємодоповнюючі функції стосовно одних і тих самих подій". З цього випливає, що на Суд не поширюється ст. 12, яка забороняє Асамблеї приймати резолюції по спорах, що знаходяться на розгляді Ради Безпеки.

Став актуальним також питання про можливість контролю з боку Міжнародного суду за правомірністю актів Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки. Статут не передбачає такої можливості, але й не виключає її. Міжнародний суд вирішив, що вона не має право здійснювати судовий контроль або бути апеляційною інстанцією відносно рішень інших органів ООН. Разом з тим він неодноразово висловлював свою думку про відповідність міжнародним правом рішень того же Ради Безпеки.

При розгляді конкретних справ Суд не може піти від правомірності оцінки резолюцій органів ООН, що відносяться до справи. Активний політичний орган - Раду Безпеки вимагає доповнення у вигляді неупередженого судового органа.

Як відомо, поряд з Міжнародним судом суперечки між державами розглядаються міжнародними арбітражами, засновуються нові судові установи, наприклад Міжнародний трибунал з морського права. Виникає питання про координацію їх діяльності. Юридично вони не підпорядковані Міжнародного суду, але практично його рішення приймаються ними до уваги.

У цілому авторитет і роль Міжнародного суду в останні роки зросли. У 1981 р. він розглядав лише одна справа, а зараз на його розгляді знаходиться приблизно 20 справ. Суттєве значення для росту авторитету Суду мала його принципова позиція в таких справах, як "Нікарагуа проти США". У своєму рішенні Суд по справі не зупинився перед тим, щоб визнати США правопорушником. З огляду на позицію Суду, США відмовилися від визнання його обов'язкової юрисдикції. В даний час з п `яти постійних членів Ради Безпеки лише один Великобританія визнає обов'язкову юрисдикцію Суду. На жаль, в Росії це питання не обговорюється навіть.

Інтереси зміцнення правопорядку міжнародного потребують подальшого підвищення ролі Міжнародного суду. У Декларації тисячоліття ООН намір виражено "зміцнювати Міжнародного суду з тим, щоб забезпечити правосуддя та верховенство права в міжнародних справах".