Головна Міжнародне Міжнародне право прав людини Міжнародний контроль поваги прав людини

Міжнародний контроль поваги прав людини

Зі сказаного раніше видно, що міжнародне право прав людини являє собою розвинену систему принципів і норм, які досить докладно визначають міжнародні стандарти в цій галузі. Основне завдання полягає у забезпеченні втілення стандартів в життя. З рішенням цього завдання справа йде далеко не благополучно. На початку XXI ст. лише третина держав можна, та й то із застереженнями, віднести до категорії демократичних. За даними ООН, 90% населення планети не має можливості контролювати дії інститутів влади, що зачіпають їхні долі. Але і в тих державах, які вважаються демократичними, становище з правами людини залишає бажати кращого.

У 1998 р. правозахисна організація "Міжнародна амністія" опублікувала доповідь про права людини в США. Доповідь свідчить, що в цій країні порушуються гарантії, що надаються не тільки судовою системою і Конституцією США, а й ті, що передбачені міжнародними актами.

Далека від ідилії і ситуація в Росії. У доповіді групи експертів Ради Європи про відповідність юридичної системи Російської Федерації принципам Ради Європи говорилося, що конституційні гарантії основних прав і твердження того, що міжнародні договори є частиною правової системи Росії, що переважає над законами, представляються "швидше за теорією, ніж практикою". Сказане значною мірою підтверджується доповідями Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації.

Роль міжнародного контролю в даній області дуже значна. Тим часом діє в даний час система такого контролю являє собою досить складний і недостатньо організований механізм, що знаходиться в процесі становлення.

Контроль здійснюється ООН, перш за все Генеральною Асамблеєю, Економічним і Соціальним Радою, а також такими спеціалізованими органами, що Комісія з прав людини та Комісія з прав жінок. У 1993 р. Генеральна Асамблея заснувала посаду Верховного комісара з прав людини, яка щорічно подає ООН доповіді про стан прав людини в окремих країнах і в світі в цілому. Значну увагу прав людини приділяють спеціалізовані установи ООН, наприклад ЮНЕСКО. Найбільш налагоджений контрольний механізм МОП.

На основі конвенцій про права людини створені комітети з контролю за їх виконанням. Загальної компетенцією в цьому плані має Комітет з прав людини, створений на базі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Вісімнадцять членів Комітету обираються в особистій якості беруть участь у цьому Пакті державами. Останні подають Комітету доповіді про вжиті ними заходи по реалізації прав людини. Комітет вивчає доповіді і повідомляє державам свої зауваження.

Держава може зробити заяву про визнання компетенції даного Комітету розглядати повідомлення про порушення яких-небудь з учасників своїх зобов'язань за вказаною Пакту. У 1991 р. СРСР приєднався до Факультативного протоколу до цього Пакту (набув чинності для Росії з 1 січня 1992 р.). Учасник цього Протоколу визнає компетенцію Комітету з прав людини розглядати повідомлення, що знаходяться під її юрисдикцією осіб, які є жертвами порушення даною державою прав, викладених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Комітет повідомляє свої міркування цій державі. Умовою звернення до Комітету з прав людини є вичерпання особою всіх наявних внутрішніх засобів правового захисту.

Таким чином, на універсальному рівні застосовуються три основні заходи контролю:

- Розгляд періодичних доповідей держави;

- Процедури розгляду спорів про тлумачення і здійсненні конкретних угод;

- Розгляд індивідуальних петицій.

На регіональному рівні з'являються й зовсім нові інститути. Так, відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. в рамках Європейського союзу (далі - ЄС) заснована посада омбудсмена, яка до цього була відома праву лише кількох держав. Його основне завдання - контролювати дотримання прав людини.

У рамках ЄС омбудсмен покликаний сприяти забезпеченню прав не тільки фізичних, а й юридичних осіб. Остання обставина має істотне економічне значення. Контроль здійснюється лише за діяльністю органів ЄС і не поширюється на дії органів окремих держав.

Особливий інтерес представляє система забезпечення прав людини в рамках Ради Європи. Центральне місце займає Європейський суд з прав людини.

Кожна держава - член ЄС представлено в Суді одним суддею. Обирається він Парламентською асамблеєю строком на шість років. Суд розглядає петиції як від окремих осіб, так і від держав. Петиції розглядаються палатами, кожна з яких складається з семи суддів. При попередньому розгляді комітет з трьох суддів може вирішити, що справа не підлягає розгляду. Кожна з палат має право в деяких випадках направити справу на розгляд Великої палати, що складається з 17 суддів. Держава, стосовно якої винесено рішення, зобов'язана його виконати. За цим стежить Комітет міністрів Ради Європи.

У Росії як одного з конституційних прав людини закріплено право кожного звертатися в міждержавні органи по захисту прав людини відповідно до її міжнародними договорами, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту (ч. 3 ст. 46 Конституції РФ).

Указом Президента РФ від 29 березня 1998 N 310 затверджено Положення про Уповноваженого РФ при Європейському суді з прав людини. Його основна функція - захист інтересів Росії в Суді, а також контроль за виконанням рішень Європейського суду з прав людини державними органами Росії.

Правило вичерпання внутрішніх засобів є нормою звичайного міжнародного права, що неодноразово підкреслювалося в рішеннях міжнародних судів. Воно не тільки відноситься до випадку звернення в міжнародні органи, але і застосовується при наданні дипломатичної захисту. Відсутність такого правила могло призвести до того, що іноземці опинилися б у привілейованому становищі, звертаючись при кожному зручному випадку за захистом до держави свого громадянства і ігноруючи місцеві органи. Засоби правового захисту можуть бути як судовими, так і адміністративними.

Вичерпання місцевих засобів передбачає своєчасне звернення до них, а також подання ним відповідних документів у всій повноті. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в захисті.

Правило про вичерпання місцевих засобів не діє, коли застосування цих засобів невиправдано затягується (пп. "c" п. 1 ст. 41 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Це відноситься і до тих випадків, коли звернення до місцевих засобів з очевидністю буде марним, зокрема при підпорядкуванні суду виконавчої влади.

Міжнародні засоби контролю за дотриманням прав людини не можна розглядати як певну касаційну інстанцію щодо внутрішньодержавних рішень. Їх завдання в іншому. На конкретних випадках вони демонструють належне ставлення до прав людини і тим самим впливають на правотворчу і правопріменітельную політику держав. Міжнародні органи контролю за дотриманням прав людини не підміняють, та й не можуть підмінити внутрішньодержавні органи, система яких також удосконалюється. Досить сказати, що в Росії прийнято Федеральний конституційний закон від 26 лютого 1997 N 1-ФКЗ "Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації", тобто про омбудсмена, при Президентові діє Комісія з прав людини.