Право сталого розвитку

Концепція цього права була висунута країнами, що розвиваються і знайшла відображення в цілому ряді міжнародних актів. Суть його полягає в тому, що для забезпечення прав людини необхідно домагатися сталого економічного і соціального розвитку, перш за все в країнах третього світу. Сталий розвиток розуміється як всебічний процес, спрямований на постійне поліпшення добробуту всього населення і кожної людини на основі їх активної участі у розвитку та справедливого розподілу випливають з нього благ.

Відповідна ідея знайшла вираз вже в Статуті ООН, у якому висловлена рішучість сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умови при більшій свободі. Одна з цілей ООН - здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини (п. 3 ст. 1.  &nbsp Ця мета конкретизована у розділі "Міжнародне економічне і соціальне співробітництво".

В індивідуальному плані право на розвиток означає право кожного на достатній рівень життя, включаючи відповідне харчування, одяг і житло, і на постійне поліпшення життєвих умов. Зміст права на розвиток досить докладно розкривається в регулярно прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН резолюціях. У 1986 р. була прийнята Декларація про право на розвиток, в якій говориться, що це право є невід'ємним правом людини і що рівність можливостей є прерогативою як народів, так і утворюють їх індивідів.

У резолюції йдеться, що в основі права на розвиток лежить принцип, згідно з яким людина є головним суб'єктом розвитку, що право на життя включає життя, відповідну гідності людини і що забезпечує мінімальні життєві потреби. Звертається увага на участь країн, що розвиваються в міжнародному процесі прийняття економічних рішень. У Декларації тисячоліття ООН йдеться про прихильність всіх держав тому, щоб "перетворити право на розвиток в реальність для всіх і позбавити весь рід людський від потреби".

На особливу увагу заслуговує положення резолюцій, що підкреслює значення реалізації права на економічний, соціальний і політичний розвиток для підтримки миру і безпеки. Справді, у взаємозалежному глобальному світі без забезпечення сталого поступального руху які відстають у своєму розвитку країн не може бути й мови про міцний мир і надійному світовому порядку. Розрив між рівнями життя в багатих і бідних країнах вже сьогодні породжує такі небезпечні явища, як міжнародний тероризм, не кажучи про економічну та політичну нестабільність.

Вирішення цієї проблеми - справа дуже складна. Згаданий розрив досяг таких розмірів, що ліквідація його в найближчому майбутньому навряд чи можлива. Досить сказати, що американська дитина споживає природних ресурсів в 60 разів більше, ніж, наприклад, індійський. Досягти всім країнам рівня добробуту розвинених країн не дозволять наявні природні ресурси. Тому мова може йти лише про скорочення розриву. Але і для цього робиться гранично мало. Так, офіційна допомога розвитку в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку скоротилася і становить нині всього лише 0,3% від валового національного продукту країн-учасниць.