Головна Міжнародне Населення держави Форми дипломатичної захисту

Форми дипломатичної захисту

У більшості випадків дипломатична безпека здійснюється представниками дипломатичними та консульськими установами. У виняткових випадках в дію вступає відомство закордонних справ і навіть уряд.

У практиці держав виділяють в якості особливої форми консульський захист, точніше а, консульську допомога. Під час розгляду справи Легранд братів у Міжнародному Суді ООН представники США заявили, що "право держави надавати консульську допомогу своїм громадянам, заарештованим в іншій країні, і право держави підтримувати претензії його громадян шляхом дипломатичної захисту юридично є різними поняттями". Основна відмінність бачиться в тому, що консульська допомога може надаватися громадянину негайно, наприклад у випадку його арешту. Для її надання не потрібно вичерпання місцевих засобів.

Дипломатична захист повинен здійснюватися у відповідності до норм міжнародного права та з урахуванням місцевого права. З цією метою використовуються подання, протести, переговори й міжнародна судова процедура. Останнє положення було чітко сформульовано вже Постійної палатою міжнародної правосуддя у згадуваному рішенні по справі Мавроматис. В ході процесу "Легранд" Німеччина стверджувала, що справу порушено нею "гаразд дипломатичної захисту від імені" своїх громадян. Суд визнав цю позицію.

Таким чином, дипломатична захист обмежується суто дипломатичними заходами. Вона передбачає ініціювання процесу, покликаної мирно вирішити суперечку в цілях захисту особистих та майнових прав громадян, яким було завдано збитків на території іноземної держави. Тому захист не повинна включати заходів примусу, навіть таких як припинення економічних чи дипломатичних відносин. Будь-які контрзаходи припустимі лише у випадку настання відповідальності держави за міжнародно-протиправне діяння. Ці випадки розглядаються як надзвичайні.

У такому сенсі треба розуміти таке положення Закону "Про порядок виїзду з Російської Федерації та в'їзду в Російську Федерацію": У випадку, якщо на території іноземної держави виникає надзвичайна ситуація, Росія гарантує ухвалення дипломатичних, економічних та інших передбачених міжнародним правом заходів з забезпечення безпеки громадян Російської Федерації, що перебувають на цього території іноземної держави (ст. 5).

Також розглядаються етапи проблема застосування збройної сили для захисту своїх громадян. Як відомо, великі держави досить часто застосовували під приводом збройну силу захисту своїх громадян. Особливо багата в цьому плані практика США. При обгрунтування своєї інтервенції в Гренаді у 1983 р. США заявили, що "головною метою був захист громадян Сполучених Штатів в Гренаді". Це ж стало одним з мотивів інтервенції у Панамі в 1989 р.

Виникає питання: як же бути в тих випадках коли життю та здоров'ю багатьох громадян, що перебувають на території іншої держави, загрожує реальна небезпека? Спеціальний доповідач Комісії міжнародного права ООН спробував дати відповідь на це питання у рамках інституту дипломатичної захисту. Він запропонував проект статті, в якій говорилося: "Загроза силою або її застосування заборонені як засіб захисту дипломатичної, за винятком випадків порятунку громадян, якщо ...". Далі викладалися умови, виправдати застосування сили.

Під час обговорення цієї статті на Генеральній Асамблеї ООН учасники обгрунтовано вважали, що дипломатична захист принципово несумісна із правом застосовувати силу. У виняткових випадках і тільки відповідно до міжнародного права застосування сили допустимо, але не в порядку дипломатичної захисту, а в якості самооборони. З цим важко не погодитися. Однак і право самооборони не дає гарантій від зловживання ним. Проте вона суттєво обмежує можливості зловживань.

Про те, яке значення мають важливе ці питання, можна судити на основі прикладів із практики США. У квітні 1986 р. американська авіація бомбардувала Тріполі. Постраждало значне число мирних жителів. Підставою з'явився що приписується спецслужб Лівії вибух на дискотеці у Західному Берліні, в результаті якого постраждали американські військовослужбовці. У липні 1993 р. США бомбардували Багдад, звинувативши Ірак у змову з метою вбивства американського президента під час її перебування в Кувейті. В обох випадках американська адміністрація обгрунтувала свої дії правом на самооборону. Навряд чи можуть бути сумніви, що подібні дії не мають нічого спільного ні з дипломатичною захистом, ні з самообороною. Більш обгрунтованими були посилання на США самооборону після терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні у вересні 2001 р.