Головна Міжнародне Міжнародної правосубєктності держави Правонаступництво стосовно державної власності

Правонаступництво стосовно державної власності

Основні норми з цього питання містяться у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 Ці норми стосуються тільки державної власності держави-попередниці. Режим правонаступництва не поширюється на права та обов'язки фізичних і юридичних осіб. Під державною власністю держави-попередниці розуміється "майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці цієї держави" (ст. 8).

Внутрішнє право по-різному вирішує це питання. Найбільш широкий круг державної власності в соціалістичній державі. У нього входять практично вся економіка, фінанси і т.д. Тому коло правонаступництва дуже широкий.

У Декларації про суверенітет України 1990 р. було оголошено, що "весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України, є власністю її народу". Тим самим були перекреслені закони СРСР про право власності, не дивлячись на те що УРСР продовжувала залишатися його частиною. Існування загальносоюзної, спільної власності визнавалося лише за власністю поза межами України.

Інакше вирішувалося питання іншими республіками. Білоруська РСР оголосила власністю народу землю, її надра, інші природні ресурси на території УРСР. У Декларації про державний суверенітет РСФСР говорилося про право народу на національне багатство Росії.

В інших державах основний масив державної власності становить майно, що використовується в офіційних цілях, державні будівлі, засоби зв'язку, музеї, військові бази та ін

Як загальне правило перехід державної власності здійснюється без компенсації, якщо сторони не домовились про інше (ст. 11).

Найпростіше питання правонаступництва вирішуються при об'єднанні держав. Власність об'єднуються держав переходить до об `єднаного державі.

Для більш складних випадків Віденська конвенція як основний спосіб вирішення проблем правонаступництва вказує взаємну угоду і лише у разі його відсутності пропонує свої правила. При передачі частини території держави нерухома власність держави-попередниці, яка є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-наступниці. Такий же категорії рухома власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, якщо вона була пов'язана з діяльністю держави-попередника відносно переданої території (ст. 14). До такої рухомої власності належать рухомий склад залізниць, літаки, автомобілі та інші транспортні засоби, пов'язані з переданої територією. До цієї ж категорії належить і відповідну зброю.

Такі ж правила застосовуються і в інших випадках: при відділенні частини території і утворення на ній держави, а також при поділі держави. Питання вирішуються шляхом спеціальних угод. Так, в 1993 р. між колишніми союзними республіками СРСР була укладена Угода про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього МШС СРСР і про їх спільне використання.

У разі поділу держави виникає питання про правонаступництво щодо рухомої та нерухомої власності держави-попередниці за кордоном. Така власність переходить до держав-наступникам "у справедливих частках" (ст. 18). Передбачається можливість справедливої компенсації.

Країни СНД уклали в 1991 р. Угода про власність колишнього Союзу РСР за кордоном. За рішенням Ради глав держав Співдружності від 20 березня 1992 р. було створено спеціальний орган - Комісія з правонаступництва стосовно договорів, державних архівів, державної власності, боргів та активів колишнього СРСР. Діяльність Комісії підтвердила, що сформулювати загальні правила правонаступництва неможливо, і вона була ліквідована. У 1992 р. укладено угоду про розподіл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. У ньому були визначені частки у відсотках для кожного учасника, відповідно до яких повинна розподілятися згадана власність. Але й ця Угода не вирішило більшості проблем.

З метою правового забезпечення власності Російської Федерації за кордоном Указом Президента РФ від 8 лютого 1993 "Про державну власності колишнього Союзу РСР за кордоном" було визначено, що Росія як держава - продовжувач Союзу РСР бере на себе всі права на нерухоме та рухоме власність колишнього СРСР, що знаходиться за кордоном, а також виконання всіх зобов'язань, пов'язаних з використанням цієї власності. Реакція була негайною. МЗС України заявив, що будь-які односторонні рішення щодо визначення свого статусу як продовжувача СРСР суперечать нормам міжнародного права та призводять до порушення прав інших держав - суб'єктів колишнього СРСР

Все це свідчить, що найбільш правильний шлях - двосторонні угоди про правонаступництво, що дозволяють враховувати специфіку кожного випадку. Їх значення невипадково підкреслюється Віденської конвенції про правонаступництво.

У разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави до нього переходить вся нерухома власність держави-попередниці на його території. Нерухома власність, що належить території нової держави і що знаходиться за її межами, переходить до останнього, якщо вона стала власністю попередника в період колоніальної залежності відповідній території.

Інша нерухома власність держави-попередниці, що знаходиться за межами даної території, якщо в її освіті брала участь дана територія, переходить до наступника в частці, що відповідає вкладу території. "За межами цієї території" означає, що сказане відноситься і до відповідної власності на території держави-попередниці. Рухома державна власність, пов'язана з діяльністю держави-попередника відносно даної території, переходить до держави-наступниці (ст. 15).

Практика свідчить, що оптимальним шляхом вирішення питань правонаступництва нових незалежних держав також є шлях взаємних угод. Практика досить багата: наприклад, Угоди між Францією та Марокко 1956 р., між Великою Британією та Сьєрра-Леоне 1961 р., між Великою Британією та Ямайкою 1962