Держави Юрисдикція

Кожна країна користується правами, властивими повному суверенітету, інші держави повинні поважати ці права і не втручатися в їх здійснення. Генеральна Асамблея ООН неодноразово закликала держави відмовитися від законів, екстратериторіальні дія яких суперечить суверенітету інших держав.

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є прояв суверенітету і означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють повну й обмежену юрисдикцію, за сфері дії - екстратериторіальні територіальну і, за характером влади - законодавчу, виконавчу і судову.

Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечуватиме реалізацію своїх приписів всіма наявними в його розпорядженні законними засобами. Обмежена означає юрисдикція, що держава може наказувати поведінку, однак воно в більшій чи меншій мірі обмежене в використанні засобів, що забезпечують виконання приписів.

Юрисдикція здійснюється відповідно до принципами. Основним є територіальний принцип. У проекті Декларації прав і обов'язків держав він сформульований так: "Кожна держава має право здійснювати юрисдикцію над своєю територією та над усіма особами й речами, що знаходяться в її межах, з дотриманням визнаних міжнародним правом імунітетів" (ст. 2).

У межах своєї території та в галузі дії свого суверенітету держава здійснює повну юрисдикцію. Річ у тому, що влада держави поширюється і за межі його території, наприклад на громадян, що знаходяться в міжнародних просторах. Для обгрунтування такого положення морські, повітряні і космічні кораблі, що знаходяться в міжнародному просторі, вважаються частиною території держави їхнього прапору. До певної міри влада держави поширюється і на морські води, що не входять до складу його території.

Другим принципом є персональний, відповідно до якого держава здійснює в певному обсязі свою владу щодо громадян і в тому випадку, якщо вони перебувають за межами його території. Мова йде про екстратериторіальні юрисдикцiї. Часто її дія поширюється також на осiб без громадянства (осіб без громадянства) та навіть на іноземців, що постійно проживають у даній державі (див. § 5 гл. VIII).

Оскільки в межах своєї території держава здійснює цілковиту юрисдикцію, в а відносно своїх громадян за кордоном - обмежену, то переважна сила належить праву країни перебування. Іноземна держава не може наказувати поведінку, заборонене місцевим правом.

Так, сфера дії законодавства визначається Повітряного кодексу РФ 1997 наступним чином: повітряне законодавство РФ регулює відповідні відносини "на території Російської Федерації, а також відносини, що виникають у зв'язку із перебуванням повітряних суден Російської Федерації за межами Російської Федерації, якщо інше не передбачено законами країни перебування або міжнародним договором Російської Федерації ... " (ст. 5).

Держава здійснює владні функції деякі й на іноземній території. Його органи за кордоном захищають інтереси держави, її громадян і організацій, контролюють в певній мірі їх діяльність. Дипломатичні представництва та консули стежать за дотриманням їх громадянами та юридичними особами вітчизняних законів, а також за тим, щоб ці суб'єкти не обмежувалися в своїх правах, спостерігають за здійсненням країною перебування договорів з акредитуючою державою, ведуть облік військовозобов'язаних, здійснюють акти безперечною юрисдикції (акти цивільного стани, дії нотаріальні та ін.)

Крім міністерства закордонних справ все більше число інших відомств здійснює владні функції за кордоном. Чимало нових моментів вносить практика країн СНД. Так, багатостороння Конвенція про правову допомогу 1993 передбачає, що сторони мають право "допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи".

Особливою нагодою є угоди про перебування на держави території іноземних збройних сил, які поширюють майже повну юрисдикцію іноземної держави на частину території країни.