Принцип непорушності кордонів

Принцип непорушності кордонів доповнює принцип територіальної цілісності. У Декларації 1970 р. його зміст викладається в розділі про принципі незастосування сили. "Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або в якості засобу вирішення міжнародних суперечок, у тому числі територіальних суперечок і питань, що стосуються державних кордонів".

Держави зобов'язані утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення кордонів не лише, але і демаркаційних ліній. Маються на увазі тимчасові або попередні кордону, включаючи лінії перемир'я. Це стосується ліній, що мають юридичну основу, тобто таких, які встановлені й відповідають міждержавною угодою або які держава зобов'язана дотримуватися за інших підстав. Оговорюється, що проходження цього правила не завдає шкоди позиції зацікавлених держав щодо статусу та наслідків встановлення таких ліній. Є підстави вважати, що це правило стосується і до постійних кордонів, оскільки принцип незастосування сили не зобов'язує до визнання існуючих кордонів.

Як самостійний принцип непорушності кордонів було сформульовано Заключним актом ОБСЄ 1975 При цьому його виходить за рамки зміст принципу незастосування сили. У зміст принципу включено зобов'язання визнати всіх державних непорушність кордонів в Європі. Відомо, що переможені держави далеко неповністю визнавали межі, встановлені в результаті Другої світової війни.

Держави-учасники зобов'язалися утримуватися від будь-яких, тільки а не підкріплених силою вимог або дій, спрямованих на захоплення частині або всієї території інших держав. Разом з тим передбачена можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права, за угодою. Таким шляхом були переглянуті кордону ФРН, до якої увійшла територія НДР.

З принципом непорушності кордонів пов'язане правило uti possidetis (як володієте), що застосовується при визначенні меж новоутворених незалежних держав. Згідно з правилом, раніше існуючі адміністративні межі з освітою в їх межах незалежних держав стають міждержавними. Воно застосовувалося при визначенні кордонів нових незалежних держав у ході деколонізації масової після Другої світової війни. У 1964 р. Організація африканської єдності підтвердила застосовність правила щодо меж африканських держав. На його основі були визнані і кордони між колишніми радянськими союзними республіками, не дивлячись на те що вони не завжди справедливі і не завжди юридично правильно були в свій час встановлені. Правило застосовувалося і при вирішенні питання про межі на території колишній Югославії. Дане правило неодноразово застосовувалося Міжнародним Судом ООН при вирішенні територіальних суперечок. При цьому Суд наголошував, що воно є загальновизнаним нормою міжнародного права.

Принцип непорушності кордонів знаходить відбиття і у галузях міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів передбачає, що на докорінну зміну обставин як на підставу припинення договору не можна посилатися, якщо договір встановлює кордон (ч. 2 ст. 62). Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 закріпила норму звичаєвого права, відповідно до якої правонаступництво держав само по себе не зачіпає меж, встановлених договором (ст. 11).

Принцип непорушності кордонів стикається з здавна відомим міжнародним правом принципом недоторканності державного кордону. Останній зобов'язує держави поважати режим межі з іншою державою та не допускати її незаконного перетинання.