Принцип невтручання

Основний зміст принципу визначено Статутом ООН. Статут не дає Організації права на втручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави, і не вимагає від держав-членів представляти такі справи на вирішення в порядку Статуту ООН. Робиться лише один виняток - принцип не торкається застосування заходів на підставі гл. VII. Це означає, що принцип невтручання не перешкоджає застосуванню примусових заходів до держави з рішенням Ради Безпеки у випадку загрози миру або порушення миру. Виходячи з того, Рада Безпеки і Генеральна Асамблея ООН не стільки з'ясовують питання про те, чи є дана справа внутрішнім, скільки визначають наявність загрози миру. При цьому не зупиняються перед врегулюванням внутрішніх проблем. Так, у ряді резолюцій 1993 о Камбоджі Порада торкався питань проведення виборів, забезпечення волі слова та ін

Статут ООН передбачає розвитку співпраці по значного кола питань явно внутрішнього характеру, зокрема сприяння підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення в умовах економічного і соціального прогресу, загальній повазі прав людини (ст. 55). Цим підтверджується несуперечливий співпраці принципом невтручання при вирішенні питань, що відносяться до внутрішньої компетенції держав.

Суттєве значення для з'ясування змісту принципу невтручання поняття має "діла, що входять у внутрішню компетенцію держави". Відзначимо, що це поняття охоплює і певне коло зовнішніх справ. Згідно з принципом суверенної рівності, що держави зобов'язані право поважати один одного визначати і здійснювати на свій розсуд відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права.

Межа між справами, що входять і не входять до внутрішньої компетенції, не є нерухомою. Ще в Консультативну укладанні Постійної палати міжнародного правосуддя 1923 зазначалося: "Питання про те, чи знаходиться справа у виключній юрисдикції держави, є за своїм характером відносним питанням, він залежить від розвитку міжнародних відносин". В умовах інтернаціоналізації життя держав все більша кількість справ, що раніше належали до внутрішньої компетенції, в тій чи іншій мірі стають предметом регулювання міжнародно-правового.

Перестають бути виключно внутрішньою справою такі корінні питання життя держави, як права людини, демократія, верховенство права. Причина була вказана у Загальній декларації прав людини: загальне визнання невід'ємних прав людини є "основою свободи, справедливості та загального миру". Згідно Гельсінкській документу 1992 р., відповідні запитання законний представляють безпосередній інтерес для всіх держав і не є виключно внутрішнім справою якоїсь однієї держави. ООН Міжнародний Суд визначив, що в міжнародному праві немає перешкод тому, щоб держава брала на себе зобов'язання щодо таких питань внутрішньої політики, як проведення вільних виборів.

У наш час набула особливої гостроти проблема збройних внутрішніх конфліктів, які за кількістю жертв нерідко перевершують міжнародні конфлікти і відрізняються особливою жорстокістю. Міжнародне співтовариство не може усуватись від їхнього врегулювання. Стала активно обговорюватися проблема гуманітарної інтервенції. Досвід свідчить, що військові дії окремої держави або групи держав, що вживаються під приводом гуманітарної інтервенції, рідко дають позитивний результат. Вони суперечать міжнародному праву та засуджується міжнародним співтовариством.

Так, інтервенція США в Гренаді і Панамі була засуджена як ООН, так і Організацією американських держав. Міжнародний Суд відмовився обговорювати можливість утворення нової норми, "що створює право інтервенції однієї держави проти іншої на тій підставі, що останнє обрало певну ідеологічну або політичну систему"

Правом на застосування сили з метою врегулювання збройного конфлікту неміжнародного характеру має ООН. Рішення про це приймається Радою Безпеки ООН. Торкаючись цього запитання, Генеральний секретар ООН К. Аннан зазначає, що "єдиним інститутом, який має такої компетенції, є Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй".

Підкреслюючи значення принципу невтручання, необхідно відзначити, він що не може служити щитом для урядів, які порушують зобов'язання з міжнародного права діями, що здійснюються в межах своєї території.