Головна Міжнародне Міжнародне право і внутрішнє право держав Міжнародне право і компетенція органів держави

Міжнародне право і компетенція органів держави

Визначення компетенції своїх органів - суверенне право держави. Проте і міжнародне право має до цього відношення. Перш за все це відноситься до компетенції в галузі зовнішніх зносин. Міжнародне право встановлює, що може і чого не може робити держава, а отже, і його органи. Тим самим визначається і компетенція останніх. Так, утвердження принципу незастосування сили ліквідувало одне з основних у минулому суверенних прав держави - право на війну (jus ad bellum). Все це знаходить відображення в конституційному праві, яка відповідним чином обмежує компетенцію органів держави.

Природно, що особливо значно вплив міжнародного права на компетенцію органів зовнішніх зносин. Так, міжнародне право визначає, які органи можуть давати остаточну згоду на обов'язковість міжнародних договорів без спеціальних повноважень. Дійсність такої згоди в міжнародному плані визначається відповідно до міжнародного права.

Компетенція дипломатичних представництв та консульських установ в значній мірі визначається нормами загального міжнародного права і договорів. Консульська конвенція між Російською Федерацією і Республікою Корея 1992 встановила, що консули будуть виконувати будь-які інші функції, "які передбачені міжнародними договорами" (п. "о" ст. 37).

Існує поняття конвенційних органів зовнішніх зносин, повноваження яких визначаються договорами. У цій якості виступають багато міністерства і відомства.

Міжнародне право впливає і на здійснення законодавчої влади. Остання не може видавати закони, що суперечать міжнародному праву. Законодавець обмежений міжнародними зобов'язаннями держави. Більше того, він зобов'язаний видавати закони, необхідні для здійснення норм міжнародного права. Міжнародні норми повинні враховуватися всіма органами, які беруть участь у нормотворчій діяльності.

Договір може давати парламенту можливість видавати закони, які він був би не має права приймати при відсутності договору. Це положення не раз підтверджувалося вищими судами деяких держав (наприклад, рішення Верховного суду США 1920 р. по справі штату Міссурі проти Нідерландів).

Міжнародне право впливає і на такий конституційний принцип, як поділ влади. Взаимосвязанність держав зумовила їх постійне і інтенсивна взаємодія. Це вимагає постійних контактів, щоденних ініціатив і реакцій, що є головним чином виконавчої влади, яка використовує це для посилення своїх позицій відносно інших галузей влади. Про те, що законодавчі органи усвідомлюють цієї небезпеки, може свідчити практика сенату США, який за згодою на ратифікацію нерідко робить заяву про те, що ніщо в цьому договорі не буде розширювати або обмежувати обсяг повноважень Конгресу.

У порядку здійснення договорів не лише уряду, а й відомства створюють норми внутрішнього права, що виходять за рамки їх компетенції. У США виконавчі угоди, які укладаються Президентом в рамках своїх конституційних повноважень, відносяться до федерального права і стоять вище права штатів. У результаті вносяться зміни у встановлений Конституцією розподіл компетенції між федерацією і штатами. Аналогічна ситуація можлива і в Російській Федерації, оскільки Конституція встановила пріоритет застосування договорів стосовно законів і віднесла до спільного відання Федерації та її суб'єктів виконання міжнародних договорів РФ (п. "о" ч. 1 ст. 72). Зазначене явище відоме і унітарних держав. Конституційний суд Італії встановив наявність конституційного принципу, який робить неконституційним законодавство регіонів, прийняте в рамках їх компетенції, у разі суперечності договорами країни (рішення N 49 1963 р. та ін).

Практиці деяких держав відомі випадки, коли міжнародне право вносить зміни до поділ влади законодавчої і судової. Верховний суд Нідерландів, наприклад, не може відмовити в застосуванні закону на тій підставі, що він суперечить Конституції, але може відмовити в цьому, якщо встановить, що закон порушує міжнародний договір.

Договори здатні безпосередньо впливати на компетенцію судової влади, наприклад визначати, які суди компетентні розглядати відповідні справи. Передбачається можливість подачі позовів, заснованих на постановах договору.

Договори впливають і на сферу діяльності органів нотаріату. Можливість такого впливу може бути передбачена законом. Основи законодавства України про нотаріат 1993 передбачають можливість віднесення договором до кола нотаріальних дій таких, які не передбачені законом (ст. 109).

Як вже говорилося, чимало нових конституцій, включаючи російську, передбачають можливість передачі на основі договору частини повноважень держави міжнародних організацій (ст. 79 Конституції РФ).

Нарешті, за допомогою міжнародного права може розширюватися сфера дії державної влади за межі державної території, наприклад на економічну морську зону. Інший варіант: Договір Російської Федерації з Туркменістаном передбачає, що кожна зі сторін буде захищати права своїх громадян на території іншої сторони відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 5).