Головна Міжнародне Міжнародно-правове регулювання Механізм міжнародно-правового регулювання

Механізм міжнародно-правового регулювання

Механізм міжнародно-правового регулювання - це сукупність-міжнародно правових засобів і методів впливу на міждержавні відносини.

Першим елементом механізму міжнародно-правового регулювання є міжнародно-правову норму. Юридична функція норм в цьому механізмі полягає в нормативному регламентування стосунків між суб'єктами.

Регулювання здійснюється шляхом визначення стандартів, моделей обов'язкового, можливого і неприпустимого поведінки, що а також спонукання суб'єктів слідувати цим стандартам. Досягається мета специфічним юридичним методом, шляхом встановлення взаємопов'язаних прав і обов'язків, що утворюють правовідносини.

Міжнародно-правове ставлення є другою основною частиною механізму міжнародно-правового регулювання. Мова йде про особливу різновиди міжнародних відносин. Таке ставлення є взаємозв'язок прав і обов'язків, що випливають з норми міжнародно-правової. Правовідносини існує автономно і не зливається з регульованими міжнародним відношенням.

Широко поширений інший погляд на правовідносини. Вони розуміються як суспільні відносини, урегульовані правом. Слід, однак, пам'ятати, що правовідносини відноситься не до матеріальних, а до ідеологічних явищ. Будучи врегульованими правом, матеріальне відношення не переноситься в ідеологічну область.

Правовідносини може виникнути до регульованого відношення. Існують також правовідносини, які не опосередковує яких-небудь інших відносин, наприклад процесуальні, пов'язані з участю в Статуті Міжнародного Суду ООН.

Разом з тим слід враховувати, що правовідносини тісно пов'язане з регульованим ставленням. Для розуміння першого його слід розглядати у взаємозв'язку з другим. Тому представляється доцільним визнати і поняття правовідносини в широкому сенсі як суспільних відносин, врегульованого правом. Однак елементом механізму міжнародно-правового регулювання є тільки власне правовідносини, тобто правовідносини у вузькому сенсі.

Міжнародно-правове ставлення виражає взаємозв'язок прав і обов'язків, є носіями яких суб'єкти. Правовідносини можна розглядати і як юридична взаємозв'язок суб'єктів, в якій вони здійснюють взаємні права та обов'язки.

Елементом правовідносини є суб'єктивне право, яке поза правовідносини існувати не може, тому що йому повинна кореспондувати відповідає обов'язок. Суб'єктивне право можна визначити як міру дозволеного суб'єкта поведінки, забезпечену відповідною обов'язком іншого або інших суб'єктів. Останню можна визначити як міру належного суб'єкта поведінки, що відповідає суб'єктивному праву і забезпечується системою міжнародно-правового регулювання. Якщо використання суб'єктивного права залежить від суб'єкта волі, то виконання обов'язки юридично обов'язково.

Під взаємозв'язку суб'єктивні права і обов'язки утворюють юридичний зміст правовідносин. Матеріальним змістом правовідносини наповнюються в процесі функціонування. Юридичний зміст стабільно, матеріальне - що динамічно. При одному і тому ж юридичному змісті матеріальне утримання може змінюватися в межах значних.

Для розуміння механізму дії-міжнародно правових відносин істотне значення мають юридичні факти, під якими розуміються заходи та дії суб'єктів, що породжують юридичні наслідки. Такі факти - одна з умов виникнення, розвитку і припинення конкретних правовідносин.

У міжнародних стосунках важливе місце належить юридичним фактами, що належать до категорії юридичних актів, наприклад рішення про прийом в члени організації, ратифікація договору або приєднання до нього. Виросла роль таких юридичних фактів, як рішення міжнародних органів, приміром Ради Безпеки ООН. Юридичними фактами можуть бути й неправомірні дії. Вони породжують охоронні правовідносини відповідальності.

На всіх етапах функціонування міжнародного права котра постійно міжнародно-правової свідомості. Під його впливом створюються і проводяться в життя правові норми. Явище це досить складна. Важливим його елементом є міжнародно загальне-правова свідомість, під якою розуміється сукупність поділюваних державами поглядів, уявлень, ідей щодо необхідного міжнародного правопорядку. Воно існує, не дивлячись на всі відмінності між державами. Без цього неможливо було б загальне міжнародне право, що і відбиває загальну правосвідомість.

Іншою частиною міжнародного правосвідомості є правосвідомість окремої держави. Воно включає не лише загальні для всіх країн уявлення про міжнародне право, але й специфічні погляди цієї держави. Міжнародні правові норми і практика їхнього реалізації впливають на правосвідомість кожної держави, розширюючи область загального правосвідомості.

Носіями правосвідомості в кінцевому рахунку є індивіди. Проте їх свідомість детермінована суспільством і тому є громадським. Отже, відповідне соціальне освіта також можна розглядати як носій правосвідомості, і припустимо говорити про міжнародно-правовому свідомості держави, конкретними носіями якого є що стоять при владі індивіди. Правосвідомість останніх поряд із загальними рисами у рамках однієї держави має і важливими персональними особливостями, які при вирішенні конкретних міжнародно-правових питань можуть мати саме серйозне значення.

Правосвідомість і правова культура не тільки керівників держав, а й бюрократії різних рівнів - досить істотний фактор у функціонуванні міжнародного права. Значення цього фактора зростає в міру ускладнення міжнародно-правового регулювання. Не можна забувати і про масове міжнародно-правовій свідомості, яке досить повільно, але тим не менше затверджується у свідомості людей. Разом з тим не слід і переоцінювати можливості громадської думки, що часом допускають навіть представники держав, швидше за все, з пропагандистських міркувань <***>. Тим не менше у критичних ситуаціях воно може зіграти дуже серйозну роль.

Правосвідомість направляє процеси як формування, так і реалізації міжнародно-правових норм. Воно діє на поведінку держав не тільки через норми, але й безпосередньо як частину юридичного світогляду. У формуванні міжнародного правосвідомості велику роль стали грати резолюції міжнародних організацій, і насамперед Генеральної Асамблеї ООН.

Необхідною засобом реалізації міжнародного права у сфері національної юрисдикції є внутрішньодержавна право. Без все більш активної взаємодії з останнім міжнародне право було б не в змозі нормально функціонувати, але про це мова попереду.

Одна з основних особливостей міжнародно механізму-правового регулювання полягає в нерозривному зв'язку з суверенною владою держав, з допомогою якої цей механізм створюється і приводиться в дію. Міжнародно-правове регулювання носить владний характер. Його джерелом є суверенна влада держав. На всіх своїх стадіях вона пов'язана з державним апаратом, від діяльності якого залежить ступінь реалізації міжнародно-правових норм. У цьому процесі беруть участь усі гілки державної влади - законодавчу, виконавча, судова. Помітно підсилення ролі законодавчої та судової влади. Проте в цілому головна роль зберігається за виконавчої владою.

Основне джерело дієвої сили міжнародно-правового регулювання полягає в тому, що воно забезпечує взаємодію держав - власників суверенної влади, координує і спрямовує взаємодію потужних державно-організованих соціальних сил і спирається на їх підтримку.

Спільна діяльність держав щодо здійснення норм міжнародного права є головним елементом всієї системи міжнародно-правового регулювання. Все це говорить про недопустимість формального протиставлення суверенітету і міжнародного права. Вони необхідні одне одному.

Влада - необхідна якість соціальної системи. У різних системах вона носить різний характер. У міжнародних відносинах вона здійснюється головним чином у процесі взаємодії держав.

Державно-владний момент в міжнародно-правовому регулюванні має внутрішній і міжнародний аспекти. Перший полягає в підпорядкуванні діяльності державних органів, індивідів, організацій державної волі, для того, щоб ця діяльність не суперечила завдань участі держави в системі міжнародно-правового регулювання. Міжнародний аспект моменту державно-владного регулювання полягає у використанні кожним суб'єктом наявних у нього державно-владних коштів для співпраці з іншими державами у створенні та здійсненні міжнародно-правових норм, а в разі необхідності - і для застосування примусових заходів до правопорушника.

Зі сказаного видно органічний зв'язок міжнародного права з державною владою, від якої залежить рівень реалізації міжнародних норм. Важлива роль у цій справі належить особливому механізму засвоєння міжнародного права державою.

Існує два основних способи засвоєння:

- Інтерналізація - прийняття норм в результаті усвідомлення їх значення для національних та інтернаціональних інтересів держави;

- Підпорядкування - прийняття в результаті обліку негативних наслідків, пов'язаних з порушенням міжнародного права.