Сучасне міжнародне право

Фундамент сучасного (або, як часто говорять, нового міжнародного) права був закладений Статуту ООН. Дане положення досить широко визнано в доктрині. На нього неодноразово вказували авторитетні представники вітчизняної науки (Г. І. Тункін, Д. Б. Левін, А. П. Мовчан та ін.) Відповідні думки висловлювалися й офіційними представниками держав.

Зрозуміло, Статут ООН з'явився не на порожньому місці. Він спирається на попередній досвід регулювання міжнародних відносин. Але головне в тому, що його зміст відобразило особливі умови, що склалися в переддень перемоги демократичних сил в Другій світовій війні, віру людей у здатність держав об'єднати зусилля в ім'я перемоги не тільки у війні, але і в боротьбі за мир і благополуччя всіх народів.

У соціальному плані Статут ООН утілив загальнолюдські інтереси і надії на те, що спільними зусиллями держави забезпечать мир і процвітання. Потрібні були століття для того, щоб мрія родоначальників ідеї міжнародного права початку втілюватися в життя. Ф. де Вітторіа в 1532 р. писав, що норми права націй повинні виводитись з "згоди більшої частини всього світу, перш за все в ім'я загального блага всіх". Звернення до соціальних проблем - одна з характерних рис сучасного міжнародного права.

У політичному плані положення Статуту ООН відображали новий мислення. В основу міжнародного права був покладений принцип співпраці. Весь механізм дії норм міжнародного права підлягав перекладу на рейки співпраці. Можна сміливо стверджувати, що як поява сучасного міжнародного права, так і його розвиток є можливим завдяки багатосторонньому співробітництву.

Статут передбачав відмову від домінувала протягом століть концепції панування сили і замінити її концепцією панування права. Незважаючи на всі труднощі, на основі Статуту ООН вдалося досягти чималого в цьому напрямку. Статут порвав з легалізацією колоніального гноблення, характерної для класичного міжнародного права. Загальновідома роль ООН у ліквідації колоніальної системи, у результаті чого принципово змінився визначає для міжнародного права фактор - система його суб'єктів.

Однією з найбільш типових рис сучасного міжнародного права є твердження в ньому прав людини. При цьому мова йде не про проголошення прав а про такий рівень їх реалізації, що за минулі роки сприяв демократизації багатьох національних правових систем і створив безпрецедентний механізм взаємодії міжнародного та внутрішнього права в цій області. Демократизація національних систем формує сприятливі умови для функціонування міжнародного права.

Статут ООН визначив загальні цілі та принципи міжнародного права, які є головними факторами системоутворюючими. Із сукупності норм право перетворилося в систему на базі єдиних цілей та принципів. Якщо в минулому ті чи інші принципи нерідко лише декларувалися, щось після ухвалення Статуту вони стають все більш реальною категорією.

Цілі і принципи, проголошені в цьому документі, що наділені вищою юридичною силою. Це до них у першу чергу ст ставиться. 103 Статуту, яка передбачає, що в випадку суперечності зобов'язань держав з будь-якої згоди їх зобов'язаннями за Статутом переважну силу мають останні. Про особливу силі принципів говорить та положення Статуту, згідно з якою ООН гарантує, що держави, які не входять до складу ООН, що діяли у відповідності з її принципами, коли це необхідно для підтримки миру (п. 6 ст. 2).

Все це стало передумовою для появи в міжнародному праві Новому інституту імперативних норм, тобто таких норм, що створюються міжнародним співтовариством у цілому і від держави яких не можуть відступати навіть за взаємною згодою. Наявність комплексу імперативних норм - важлива відмінність сучасного міжнародного права від класичного, яке було безмежно диспозитивним.

Істотно змінився механізм функціонування міжнародного права. Створення розвиненою системи міжнародних організацій привело до інституціоналізації процесу правотворчості і правоосуществленія. Без цих організацій сучасне міжнародне право не могло б виконувати своїх складних функцій. Багато й інших нових, що відповідають вимогам часу моментів з'явилося як у правотворчості, так і в правоосуществленіі.

Особливе значення має досить активне формування національних механізмів імплементації норм міжнародного права. Все більша кількість цих норм призначене для кінцевій реалізації в рамках національних правових систем.

Чи не тешім себе надією, що вдалося охопити все те нове, що вирізняє сучасне міжнародне право від існуючого раніше. Відзначено лише головне. Решта - в ході дальшого викладу.

Прийняття Статуту ООН було вирішений, з якою уряду поспішили скотитися на традиційні позиції, вважаючи, що досягнутий рівень співпраці був обумовлений винятковими умовами війни. Все це явно суперечило Статуту ООН. Було розтоптане те, що в Ялтинських угодах визначався керівниками трьох держав як "священне зобов'язання ... наших Урядів перед своїми народами, а також перед народами світу", зобов'язання "зберігати і посилити в наступний мирний період ту єдність цілей і дій, яка зробила в сучасній війні перемогу можливою і безсумнівною для Об'єднаних Націй ". Наслідки не забарилися позначитися. Світ був втягнутий в холодну війну, що принесла незчисленні біди.

Потрібна була чверть століття для того, щоб держави домовилися підтвердити принципи Статуту ООН. Це було зроблено на ювілейній, XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН (1970 р.), яка прийняла Декларацію про принципи міжнародного права. Декларація не лише підтвердила принципи, але і розкрила їх утримання, яке стало ядром сучасного міжнародного права.

Через 30 років після закінчення війни були підтверджені її основні політичні підсумки в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 Цей акт також сприяв зміцненню авторитету й розвитку змісту принципів міжнародного права.

Припинення холодної війни, що наступила розрядка напруженості умови створили для врегулювання складних проблем, включаючи проблеми безпеки. У 1970 р. приймається Угода про заборону розміщення на дні морів і океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. У 1972 р. підписується Конвенція про заборону розроблення, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення. Розроблено цілий комплекс угод між СРСР та США - про запобігання ядерної війни, щодо обмеження засобів протиракетної оборони і стратегічних наступальних озброєнь та ін

Цікаво й інше. Навіть холодна війна не призупинити розвиток змогла міжнародного права, включаючи і область безпеки. У 1959 р. Договір про Антарктику встановив основи правового режиму цього континенту, включаючи демілітаризацію і нейтралізацію. У 1963 р. підписано договір Московський про заборону іспитів ядерної зброї в атмосфері, на космічному просторі і під водою. У 1968 р. прийнятий Договір про нерозповсюдження ядерного зброї.

Ще більш активно йшов розвиток права міжнародного в інших галузях. Показовими в цьому плані безпрецедентні успіхи кодифікації міжнародного права, що в розглянутий період пройшла шлях, перевершував все те, що було зроблено за весь попередній період розвитку міжнародного права. Комісія міжнародного права ООН підготувала проекти кодифікації морського права, дипломатичного та консульського права, права договорів тощо На основі проектів були прийняті конвенції.

Кодифікацією займалися й інші міжнародні органи. Комісія ООН з прав людини підготувала кодифікацію у своїй галузі. Спеціалізовані установи ООН здійснили кодифікацію у спеціальних галузях співробітництва. За участю товариств Червоного Хреста було кодифіковано гуманітарна право збройних конфліктів.

Розгорнувся процес кодифікації був одночасно процесом прогресивного розвитку на базі міжнародного права цілей і принципів Статуту ООН. Так, минулого дипломатичне право стосувалося лише імунітетів і привілеїв. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 визначила і мета дипломатичної діяльності - сприяти "розвиткові дружніх відносин між державами".

Виключно важливе значення для зміцнення юридичних основ дії механізму міжнародного права мала Віденська конвенція щодо права міжнародних договорів 1969 р. Були кодифіковані норми щодо кола суб'єктів міжнародного права, про порядок створення його норм, про їхні дії в часі та просторі, про недійсність і припинення дії норм. Вперше було зафіксовано існування імперативних норм.

Результатом багаторічної роботи за участю представників практично всіх держав з'явилася Конвенція ООН з морського права 1982 р., що представляє собою звід морського права, значною мірою відповідає новим умовам. У ній з особливою силою підкреслюються такі характерні для сучасного міжнародного права категорії, як людство, спільну спадщину людства, благо всього людства.

Загалом, за роки, що минули після прийняття Статуту ООН, обсяг і зміст норм міжнародного права змінилися невпізнанно. З примітивної воно перетворилося на розвинену нормативну систему.

Таким чином, історія сучасного міжнародного права як особливої правової системи, що спирається на єдині цілі та принципи, почалася тоді, коли з'явилися необхідні матеріальні, духовні та політичні умови і склалася глобальна система міжнародних відносин, з якою пов'язані життєво важливі інтереси всіх народів. Ця система не може нормально функціонувати без достатньо високого рівня міжнародно-правового регулювання. Чим вищий розвиток міжнародної системи, тим більше на необхідності в її правовому регулюванні.

Міжнародне право зміцнює свої позиції в масовій свідомості. Люди починають віддавати собі звіт в тому, що без поваги норм міжнародного права неможливо забезпечити мир і співробітництво і просто вижити. Все це позначається і на політиці. У цілому роль міжнародного права в житті держав незмірно виросла в порівнянні з довоєнним періодом.

Хотілося б завершити історію розвитку міжнародного права на цій оптимістичній ноті. На жаль, реальна політика рідко представляє оптимістичну картину. Що відбулися в світі зміни призвели до істотних змін у світовій системі. США стали домінуючою державою, політика якої показала, що співвідношення сил як чинник міжнародних відносин не втратило свого значення. Події, пов'язані з військовими діями проти Югославії і проти Іраку, викликали протест світової спільноти.

Разом з тим ці події показали, що навіть така держава, як США, не в змозі забезпечити свої національні інтереси поодинці. Показовою є ситуація, пов'язана з терористичними актами в Нью-Йорку і Вашингтоні у вересні 2001 р. США були змушені звернутися за допомогою до інших країн, і ця допомога була надана. Однак доброзичливе ставлення інших країн було використано не в спільних інтересах, а для розширення американських стратегічних позицій.

Що ж до міжнародного права, то досить сказати, що США не ратифікували конвенції про боротьбу з тероризмом, прийняті під егідою ООН. Вони відмовилися розглядати питання про ратифікацію Статуту Міжнародного кримінального суду, який вже ратифікований їх найближчими союзниками.

Справа, зрозуміло, не тільки в США. Не дуже охоче йдуть на зміцнення міжнародного правопорядку та деякі інші країни. Дуже показовим є той факт, що розроблений Комісією міжнародного права проект статей про відповідальність держав був прийнятий лише до відома Генеральною Асамблеєю ООН у 2001 р. Між тим що містяться в цьому проекті норми мали б першочергове значення для вдосконалення механізму дії міжнародного права.

Не можна не помічати і позитивних моментів у розвитку міжнародних відносин і міжнародного права. Що відбулися в світі зміни, розвиток процесу глобалізації диктують необхідність встановлення нового світового порядку, який би дозволив вирішити глобальні проблеми, від чого залежить саме виживання людства. Міжнародній спільноті вдалося визначити основи такого порядку і відповідного міжнародного права. Напередодні XXI ст. міжнародне співтовариство визначило основи нового світового порядку. Це було зроблено Декларацією тисячоліття ООН, прийнятої на Саміті тисячоліття в вересні 2000 р. В основу світового порядку покладені цілі і принципи Статуту ООН, які "довели свій довговічний і універсальний характер". Більше того, "їх можливості і здатності надихати зросли в умовах, коли держави і народи стали більш взаємопов'язані і взаємозалежні". На основі цих цілей і принципів може бути встановлений справедливий і міцний мир у всьому світі.

Підвищення керованості міжнародної системи пов'язано з підвищенням ролі права, із забезпеченням законності як на національному, так і на міжнародному рівні. Відзначається велике значення цього принципового положення. Глави держав і урядів заявила: "... ми сповнені рішучості: зміцнювати повагу до принципу верховенства права, причому як в міжнародних, так і у внутрішніх справах ...".

У Декларації тисячоліття ООН 2000 міститься положення принципового значення для розуміння природи нового світового ладу. Керівники держав та урядів заявили, що поряд з відповідальністю перед своїми товариствами вони несуть колективну відповідальність перед народами світу за забезпечення їх благополуччя. Це положення має особливе значення для США. Володіння могутністю, багато разів перевершує могутність інших країн, накладає на це держава особливу відповідальність за забезпечення добробуту народів світу. Під цим кутом зору повинна будуватися і концепція національної безпеки США.

Що відбуваються в світі зміни диктують необхідність істотних змін у зовнішній політиці держав. Вона повинна грунтуватися на повазі національних інтересів один одного, особливо в галузі безпеки. На зміну балансу сил повинен прийти баланс інтересів. Політика має враховувати нове співвідношення національних та спільних інтересів держав. Без забезпечення спільних інтересів не можуть бути забезпечені і інтереси окремої держави.

Посилення значущості інтересів міжнародного співтовариства не означає обмеження інтересів держав. Завдання полягає в тому, щоб домогтися оптимального поєднання тих та інших, без цього неможлива нормальна життя спільноти і утворюють його держав. Все необхідно враховувати при визначенні політики держав у галузі безпеки. Доводиться, однак, констатувати, що в політиці держав центральне місце як і раніше займають узкопонімаемие національні інтереси, домінує національний егоїзм.

Концепція національної безпеки США докладно викладена в документі "Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів". Стратегія була підготовлена Радою національної безпеки і представлена Президентом Конгресу США 17 вересня 2002. Відповідно до неї, докорінно змінюється доктрина міжнародно-правового регулювання застосування сили.

Після терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні більшість держав висловили солідарність зі Сполученими Штатами. Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що підтверджує право США застосувати силу в свій захист. Дії міжнародного тероризму були кваліфіковані як "становлять загрозу міжнародному миру і безпеки". Однак резолюція ні в якій мірі не передбачала право США скидати неугодні режими.

Події 11 вересня 2001 р. сприяли створенню сприятливих передумов для формування широкої коаліції з метою не тільки боротьби з міжнародним тероризмом, але і реалізації прийнятої на Саміті тисячоліття програми. Однак ці умови були значною мірою підірвані односторонніми діями США, що, за визнанням і американських фахівців, суперечило національним інтересам країни, а також міжнародного співтовариства в цілому.

Ігноруючи спільні інтереси держав, Стратегія національної безпеки, природно, завдає відчутного удару по міжнародному правопорядку, в основі якого лежить поєднання національних та спільних інтересів держав. Основна ідея цього документа - Америка має безпрецедентним могутністю, що не мають собі рівних, і тому покликана формувати міжнародний порядок і забезпечувати його дотримання.

Особливе значення мають положення Стратегії об "запобіжних" діях проти ворожих держав. У червні 2002 р. ця ідея була озвучена Дж. Бушем. Вона припускає, що якщо держава представляє потенційну загрозу Америці чи вкриває групу, що представляє таку загрозу, то Сполучені Штати будуть здійснювати превентивне втручання для такої держави, з тим щоб ліквідувати загрозу, аж до зміни режиму.

Проблема застосування сили для ліквідації загрози миру досить чітко врегульована Статутом ООН. Статут закріпив невід'ємне право на індивідуальну або колективну оборону, "якщо станеться збройний напад" (ст. 51). Визначення існування будь-якої загрози миру віднесено до компетенції Ради Безпеки (ст. 39).

У Консультативну висновку Міжнародного Суду "Щодо правомірності загрози застосування або застосування ядерної зброї" 1996 є такий висновок: "Таким чином, було б протиправним для держави загрожувати силою з метою захоплення території іншої держави або спонукання його слідувати або не слідувати певному політичному або економічному курсу ".

Є підстави вважати, що Стратегія розроблялася в значній мірі з прицілом на Ірак. Документ не обмежує можливість одностороннього застосування сили у разі загрози національній безпеці. США будуть використовувати свою військову та економічну міць для заохочення "вільних і відкритих товариств". Це положення суперечить не тільки принципу незастосування сили, а й іншому основоположного принципу міжнародного права - принципу невтручання у внутрішні справи.

Стратегія передбачає, що США візьмуть всі необхідні заходи, не зупиняючись навіть перед порушенням міжнародних зобов'язань, якщо їх військовому перевазі буде кинуто виклик.

Військове й економічне домінування США може бути виправдано тільки у випадку, якщо воно буде служити підтримання правопорядку, встановленого міжнародним співтовариством в цілому. Перша ж серйозна спроба застосувати Стратегію в Іраку закінчилася провалом. США змушені були звернутися до ООН.

Таким чином, лідируючу роль США здатні зберегти, лише поставивши свою могутність на службу міжнародного правопорядку, поважаючи інтереси інших держав і забезпечуючи інтереси міжнародного співтовариства в цілому. Загалом, багато чого залежить від того, як американська адміністрація буде брати до уваги реалії глобального світу.

Концепція національної безпеки Росії досить докладно викладена в циклі нормативних актів, в законах, а також доктринах і концепціях. До розглянутих актів відносяться Федеральні закони "Про оборону" 1996 р., "Про безпеку" 1992 р., а також затверджені Указами Президента РФ в 2000 р. Військова доктрина Російської Федерації, Концепція національної безпеки Російської Федерації, Концепція зовнішньої політики Російської Федерації. Сам факт прийняття згаданих актів являє собою важливий крок на шляху формування демократичної правової держави, нормативної основи політик у галузі безпеки. Правова держава має бути і міжнародно-правовим.

Військова доктрина особливо підкреслює значення принципів і норм міжнародного права: "Росія виходить з непроминального значення основоположних принципів і норм міжнародного права ...". Принцип законності розглядається як основний принцип забезпечення безпеки та ведення зовнішньополітичної діяльності держави.