Головна Міжнародне Етапи становлення міжнародного права Перехід від класичного до сучасного міжнародного права (1919 - 1946 роках.)

Перехід від класичного до сучасного міжнародного права (1919 - 1946 роках.)

До початку XX ст. людське суспільство досягло високого рівня розвитку практично у всіх областях, за винятком політики, особливо міжнародної. Інтернаціоналізація життя суспільства вимагала інтернаціональної політики, а в ній домінував націоналізм. Політичне мислення виявилося не в змозі усвідомити новий стан речей, при якому нормальне функціонування міжнародного та національних систем може бути забезпечено лише грунтовно координовані спільними зусиллями держав. На весь зріст постало завдання організації досить ефективного управління системою міжнародних відносин. Але політика і право виявилися до цього не готові. У цьому бачиться один з головних причин нового лиха - світової війни, яка забрала 10 млн. людських життів, удвічі більше, ніж за весь попередній століття.

Все це не могло не викликати відповідну реакцію. Виникли широкі громадські рухи, що вимагали внести докорінні зміни в механізм управління міжнародними відносинами. Вони зіграли важливу роль у тому, що в 1919 р.-переможниці держави вирішили створити Лігу Націй і взяли її установчий акт - Статут. Була заснована перша загальна політична організація, покликана забезпечити мир і співробітництво між державами.

Зрозуміло, Статут не могла не приділити уваги міжнародного права. Воно було визнано важливим для розвитку співробітництва та для забезпечення світу. Ставилося завдання "встановити панування справедливості і сумлінно виконувати всі покладені договорами зобов'язання у взаємних відносинах організованих народів". З цього видно, що сфера дії міжнародного права, як і раніше обмежувалася "організованими народами", колоніальні народи і країни виключалися з неї.

Показово, що мова йшла про дотримання лише договірних зобов'язань. Здається, це невипадково. Звичайні норми не мали суттєвого політичного значення, і перш за все тому, що вони не регулювали застосування сили. Заслуговує на увагу і формулювання Статуту, відповідно до якої приписи міжнародного права визнаються "відтепер дійсним правилом поведінки уряду". Це ще раз підтверджує, що дієвість норм міжнародного права політичній сфері протягом попередньої історії була невелика.

Про розвиток механізму міжнародно-правового регулювання свідчить положення Статуту, віднесли до числа питань, що підлягають третейському або суддівському дозволу, всі міжнародно-правові спори. Відповідно до Статуту в 1922 р. було засновано Постійна палата міжнародного правосуддя - перша постійна міжнародний суд.

До головних недоліків Статуту Ліги слід віднести те, що навіть після світової бойні він не поставив поза законом застосування сили. Статут практично узаконив колоніалізм. Критика пацифістами недоліків цього документа призвела до того, що в 1924 р. Ліга прийняла Протокол про мирне врегулювання суперечок, у якому агресивна війна оголошувалася міжнародним злочином і давалося визначення агресії. Все це могло б лягти в основу нового етапу в розвитку світової політики та міжнародного права, але Протокол так і не вступив в силу. Цей факт свідчить про те, як важко ідея заборони агресивної війни проникала в політику держав, а через неї і в міжнародне право.

У світовій війні особливо постраждала Росія, і не випадково її реакція була рішучою. У країні революція відбулася, знищила старий лад, яка несла відповідальність за жертв війни. Звичайно, революція не лише була породжена війною. Але їй належала найсерйозніша роль. Одна з причин успіху революції в тому, що вона виступила під гаслом світу. Не випадково у першому ж її актах було викладено програма світу. Центральне місце зайняв Декрет про мир 1917 Безпосередньо він був націлений на мирне врегулювання після війни. Реалізація висунутих в Декреті принципів призвела б до корінних змін у системі міжнародних відносин і, відповідно, в праві, які мали бути перебудовані на демократичних і справедливих засадах.

Грабіжницькі війни були оголошені найбільшим злочином проти людства, що вимагало принципових змін в міжнародне право, яке узаконювало війну. Висувалося вимога ліквідації колоніальних відносин, які представляли одну з опор існуючого світового порядку. Проголошувалося право народів на самовизначення. Як протиправну дію була кваліфікована анексія, або чужих захоплення земель. При цьому відкидалися всі основні аргументи, за допомогою яких обгрунтовувалася законність колоніальних захоплень. Ні давність володіння, ні рівень розвитку країни, ні її віддаленість від Європи не можуть служити виправданням анексії. Були передбачені деякі і гарантії здійснення ці права.

З'являлося безумовно і негайно скасованим всі вміст цієї укладених міжнародних договорів в тій мірі, в якій вони порушують права і законні інтереси інших держав. Що ж стосується інших договорів, то їх обов'язковість не заперечувалася. Були анульовані договори про розподіл і Туреччини Ірану, а також ті, що ущемляли суверенітет Китаю. Взаємини з країнами Сходу були укладені нові угоди, які стали для них рівноправними першими договорами.

Відзначимо, що Декрет про мир виходив з можливості співпраці держав з різною соціальною системою і наявності загального міжнародного права, що виражало б "правова свідомість демократії взагалі".

Своє бачення післявоєнного світоустрою виклали і інші держави. Серед відповідних документів особливе значення приділяється так званим 14 пунктів Президента США В. Вільсона. Появу цього документа в певній мірі було програмою стимульовано радянського уряду. Його основні положення зводилися до наступного:

- Свобода міжнародної торгівлі;

- Скорочення озброєнь;

- Переділ колоній територіальні і проблеми Європи.

На особливу увагу заслуговує пункт про створення союзу націй з метою взаємної гарантії незалежності держав. Він був реалізований в установі Ліги Націй, Статут якої не був, однак, схвалений сенатом США, дезавуювали "ідеалізм Вільсона".

У старому дусі діяли і європейські держави-переможниці. Це проявилося вже на Паризької мирної конференції, підготувала мирне врегулювання після світової війни. Воно було втілене у Версальському мирному договорі 1919 р. з Німеччиною і в ряді договорів з її союзниками. У цілому Версальський світ був збудований за старими мірками й тому з самого початку приховував у собі зерно майбутньої війни.

Нова Росія, її соціалістичні ідеї були вороже зустрінуті капіталістичним світом, що не зупиняється при цьому перед порушенням загальновизнаних норм міжнародного права.

У 1918 р. радянський уряд констатував: "За відношенню до нас не дотримується ніякої справедливості і ніяких законів". У таких умовах Росія активізувала дипломатичну діяльність, домагаючись поліпшення міжнародної обстановки. На першій же міжнародній конференції з її участю (Генуя, 1921 р.) було запропоновано загальне мирне врегулювання на всесвітньому конгресі, скликаному на основі повної рівності всіх народів та визнання за всіма ними права розпоряджатися своєю долею. В якості гарантії миру пропонувалося загальне скорочення озброєнь. Спірні питання можуть і повинні вирішуватися мирним шляхом. Закони і звичаї війни слід доповнити повною забороною його найбільш варварських форм, включає отруйні гази. Остання пропозиція певною мірою сприяло прийняття у 1925 р. Женевського протоколу про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів.

Важливим кроком у напрямку до сучасного міжнародного права було прийняття в 1928 р. Паризького пакту про відмову від війни як знаряддя національної політики (пакт Бріана - Келлога). Війн, згідно з цим документом, допустима лише як знаряддя інтернаціональної політики, тобто в загальних інтересах країн, а врегулювання всіх розбіжностей повинне здійснюватися тільки мирними засобами. Як відомо, міжнародне право того часу визнавала війну законним інструментом національної політики.

У 1932 р. скликається Женевської конференція з роззброєння, на якій Радянським Союзом був запропонований дуже радикальний проект. Конференція показала, що основні держави роззброюватися не готові. Делегація СРСР внесла проект визначення агресії. Після відхилення його на конференції СРСР в 1933 г. уклав конвенції про визначення агресії з 10 сусідніми державами. На Нюрнберзькому процесі в 1946 р. це визначення розглядалося як загальновизнаний.

У ці роки світ котився до нової світової війни. Починаючи с 1931 Японія, Італія та Німеччина здійснюють один акт агресії за одним. Нападом в 1939 р. на Польщу Німеччина розв'язує Другу світову війну. Такі політика супроводжувалася підривом всієї системи міжнародно-правових відносин, що склалася після Першої світової війни. Японія, Німеччина, Італія виходять з Ліги Націй, незважаючи на те що вона не була особливо серйозною перешкодою на їхньому шляху. Германия відкидає Версальський договір та інші післявоєнні угоди.

Відповідальність за це лягає до певної міри і на Великобританію, Францію, США, що проводили політику "умиротворення" агресорів, при цьому не зупинялися перед порушенням міжнародного права. Одним з них стало Мюнхенська угода між Німеччиною, Великою Британією та Францією 1938 року, який вирішив долю Чехословаччини без участі її, а потім нав'язане їй. При цьому багато хто міжнародні норми, включаючи норми Статуту Ліги Націй, були порушені.

Не можна не визнати, що певна відповідальність лягала і на уряд СРСР. Воно дійсно вело боротьбу за створення системи колективної безпеки, здатної запобігти сповзання до війни. Разом з тим був здійснений напад на Фінляндію, а західні держави скористалися цим для винятку СРСР із Ліги Націй, не особливо зважаючи на її Статутом. За цим пішли зближення СРСР з фашистською Німеччиною і війна.

Ліга Націй містила в себе значні можливості для координації зусиль держав з метою забезпечення миру. Але переміг примітивний націоналізм. Постраждали національні інтереси всіх держав. Все це не зміг не відбитися і на міжнародному праві. Було зроблено кроки в напрямі визначення загальних цілей і основних засад міжнародного права. Розвивалося регулювання співпраці в спеціальних областях. Міжнародно усталюється-правова свідомість. Але в держави цілому не виявили зацікавленості у вдосконаленні міжнародного права. Свідоцтвом цьому може служити їх позиція щодо кодифікації міжнародного права.

Ліга Націй створила комітет експертів за прогресивною кодифікації міжнародного права. У 1930 р. скликається Гаазька конференція по кодифікації міжнародного права. Проте відчутних результатів все це не принесло. Не можна не погодитися з думкою про те, що "могутні держави насправді не бажали зв'язувати собі руки".

На відміну від довоєнного часу в період Другий світової війни було налагоджено інтенсивне співробітництво держав антигітлерівської коаліції. Чи можна сумніватися в його значенні для перемоги. Разом з тим не можна не дивуватися тому, як важко політичне мислення знаходить далекоглядність. Якщо б така співпраця була налагоджено до війни, то було б збережено понад 50 млн. життів людських. Людству доводиться платити все більш високу ціну через помилку в міжнародній політиці і зневагу до міжнародного права.

Держави антигітлерівської коаліції створили досить ефективного механізму прийняття рішень з координації військових зусиль. Внесок його в перемогу незаперечний. На нарадах вирішувалися і питання післявоєнного устрою, що мали серйозне значення для становлення сучасного міжнародного права. На англо-радянсько-американській конференції 1943 р. в Москві було прийнято рішення про необхідність установи всезагальної міжнародної організації, заснованої на принципі суверенної рівності. Ухвалена була і декларація, що визначила основи відповідальності гітлерівців що здійснюються за звірства.

В лютому 1945 р. відбулася Ялтинська конференція керівників трьох держав, яка вирішила багато питань післявоєнного врегулювання (окупація Німеччини та контроль над нею; репарації; післявоєнне врегулювання в Європі; проблема Польщі, Югославії). Нерідко післявоєнний устрій в Європі називають ялтинським. Був вирішено питання про правила голосування в Раді Безпеки майбутньої організації. Уклали Угоду і на Далекому Сході, за яким СРСР зобов'язався взяти участь у розгромі Японії, а союзники визнали його права на Південний Сахалін і Курильські острови.

У червні 1945 р. конференція Об'єднаних Націй у Сан-Франциско прийняла Статут ООН, яка поклала початок сучасному міжнародному праву.

У середині того ж року відбулась Потсдамська конференція керівників трьох держав, що визначила принципи контрольного періоду у Німеччині (демократизація, Денацифікація, демілітаризація, декартелізація). Був встановлений Раду міністрів закордонних справ для підготовки проектів мирних договорів. Ці проекти були розглянуті на Паризької мирної конференції в 1946 р. (з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією). Підготовка договорів було завершено Радою міністрів закордонних справ в тому ж році, і в 1947 р. їх було підписано.

Мирного врегулювання з Німеччиною та Японією досягти не вдалося через розбіжності між країнами антигітлерівської коаліції. Вони були замінені сепаратними угодами. Проблема мирного договору з Японією дісталась Росії у спадок від СРСР.

Мирні договори 1947 істотно відрізнялися від версальських договорів. Вони не тільки врегулювали наслідки війни, але й створили умови для незалежного демократичного розвитку переможених країн.

Особливе значення має прийняття у 1945 р. Статуту Міжнародного військового трибуналу для суду над головними німецькими військовими злочинцями, що а згодом і Статуту Міжнародного військового трибуналу для суду над японськими злочинцями. Статути визначили три види злочинів, що тягнуть за собою індивідуальну відповідальність вищих посадових осіб держави: злочину проти миру, військові злочини і злочини проти людяності. У 1946 р. Генеральна Асамблея ООН підтвердила принципи, втілені в статуті і вироки трибуналів, як загальновизнані принципи міжнародного права.

Все це було вперше в історії й означало важливий крок у розвитку міжнародного механізму дії права. Проблема індивідуальної кримінальної відповідальності керівників держав є однією з найважливіших у забезпеченні ефективності міжнародного права і водночас однією з найскладніших, оскільки рішення про це приймаються керівниками держав.

Таким чином, незважаючи на надзвичайно складну політичну і економічну обстановку в світі, на ідеологічні суперечності, був зроблений перехід від класичного до сучасного міжнародного права.