Головна Міжнародне Етапи становлення міжнародного права Історичні концепції міжнародного права

Історичні концепції міжнародного права

Для того, щоб правильно використовувати міжнародне право, необхідно знати його природу. Розуміння його природи, як і кожного іншого соціального феномена, багато в чому залежить від розуміння його історії.

Кожне явище являє собою єдність минулого, сьогодення і майбутнього. Жодне явище не може знаходитися поза власної історії, бути ізольованою від її впливу. Спроби ігнорувати історію неминуче ведуть до нерозуміння сутності явища та до помилок в його використанні. Неправильна тлумачення минулого спричиняє нерозуміння сьогодення і майбутнього хибну оцінку. Один з найбільш авторитетних фахівців у галузі історії права Ф. Мейтланд сказав: "Сьогодні ми вивчаємо позавчора, з тим щоб вчора не могло паралізувати сьогодні, а сьогодні не могло паралізувати завтра". Говорячи про міжнародне право, Ляхс М. наголошував, що не все вчорашнє у ньому застаріло

Історія міжнародного права є частиною історичної розвитку суспільства. Разом з тим воно має і власну історію, що відображає специфіку цього соціального явища. На жаль, у світовій літератури, особливо сучасної, трохи фундаментальних досліджень історії міжнародного права. У вітчизняній літературі їй присвячено монографії В.Е. Грабаря, Ф.И. Кожевникова, Д. Б. Левіна, Ю.Я. Баскина, Д.І. Фельдмана. Сьогодні історичного прискорення темпів розвитку, що знаходить вираз у обрушуються на дослідника потоці інформації, що несе нові й нові питання, як би відокремлює нас від минулого, навіть порівняно недавнього.

Про те, що справи з вивченням історії міжнародного права та його природи йдуть не найкращим чином, свідчить вже сам факт принципових розбіжностей щодо часу появи цього права. Існують наступні основні точки зору.

По-перше, та, згідно з якою навіть у відносинах між первісними племенами діяли визначені правила і, отже, існувало міжнародне право. Дійсно, з утворенням великих і стійких племен між ними встановилися певні відносини. Слід при цьому мати на увазі, що вважалося кожен рід перебуває в стані війни з іншими племенами. (До речі, це положення не втратив повністю свого значення ні в рабовласницькому, ні у феодальному світі.) Лише внаслідок міжплемінних угод відносини необмеженої ворожнечі поступалися місцем первинної соціальної регламентації. Здійснювалася вона за допомогою складалися у практиці елементарних норм спілкування, в основі яких лежала правило рівного відплати, "найбільш характерним виразом якого є таліон: життя за життя, око за око".

Між племенами укладалися угоди про мир, про спільних військових діях, про розмежування володінь та ін Визнавати певний недоторканність представників. Значення за все це було велике, оскільки без договору про світ кожне плем'я вважало себе знаходиться у стані війни з іншими племенами. Відмова від визнання відповідних правил був рівносильний відмови від будь-яких, крім ворожих, відносин з сусідами, що могло призвести до серйозних наслідків.

Характерною рисою міжплемінних відносин була їх персоніфікація. Вони будувалися і оформлялися як стосунки між вождями, хоч реально мова йшла про міжплемінних зв'язках. Не можна не підкреслити, що це риса була притаманна відносинам як рабовласницьких, так і феодальних держав. Ідея держави як суб'єкта міжнародних відносин затверджувалася з великими труднощами.

Все це свідчить про те, що навіть на ранніх стадіях відносини між незалежними утвореннями потребували регулювання. Однак не всяке нормативне регулювання є правовим. Міжплемінні норми представляли собою необхідні для взаємодії племен елементарні правила гри, що складалися в їхній практиці. Ці норми не відповідали основних характеристик права. Відомо, що не лише міжнародне, але і внутрішнє законодавство не може існувати без держави. Усім цим пояснюється те, що число прихильників даної точки зору незначно.

По-друге, більш розповсюджена точка зору, згідно з якою міжнародне право, як і право внутрішнє, з'являється одночасно з державою. Ця точка зору є типовою для вітчизняної доктрини. Д. Б. Левін прийшов до наступного висновку, що "... міжнародне право виникає там і тоді, де і коли виникає класове товариство і держава". Ця ж точка зору викладена в вітчизняних підручниках. Лише зрідка зустрічаються автори, які дотримуються іншої точки зору. В останні роки була висловлена думка, за яким "міжнародно-правових звичаї зароджувалися ще у період первісно-общинного ладу, до становлення державності"

Аналогічні погляди відомі й інших країн літературі. Їх Обгрунтування зводиться до того, що як тільки незалежні держави вступили у взаємини, то повинно виникнути і міжнародне публічне право. У такий шляхом обгрунтовують максиму "вічності публічного міжнародного права".

Слід, однак, враховувати, що громадські системи держав сформувалися набагато раніше, ніж співтовариство держав. Потреби цих систем і викликали до життя державу і право. Право є продукт суверенної влади держави.

Що ж до міжнародного права, то воно могло виникнути лише тоді коли система міждержавних відносин досягла досить високого рівня розвитку. Зростаюча взаємозалежність держав спонукала їх усвідомити, що в ім'я своїх національних та інтернаціональних інтересів необхідно підкоритися нормами, що має юридичну силу. Процес цей був дуже тривалим.

Обгрунтовуючи теза про виникнення міжнародного права одночасно із державою, посилаються на те, що держави укладали договори, направляли один одному представників, за якими визнавалися деякі привілеї, і т.п. Думається, що навряд чи виправдано переносить сучасні уявлення в зовсім інші історичні умови. Судять по формі, ігноруючи суть явища. Договори представляли собою особисті зобов'язання фараонів, імператорів та ін Підтвердженням тому можуть служити договори про династичних шлюбах, що мали важливе політичне значення. Договори скріплювалися релігійними клятвами, їх обов'язкова а сила спиралася на релігійну мораль.

Відомо, що для створення норми міжнародного права необхідно, по-перше, згода суб'єктів норми щодо змісту і по-друге, згода надати їй юридичну силу. Оцей другий елемент і був відсутній. Учасники не припускали самої можливість існування міжнародного права. Цей факт визнають та автори, які стверджують, начебто міжнародне право виникло одночасно з державою. На думку Ю.Я. Баскина і Д.І. Фельдмана, міжнародне правосвідомість початок формуватися лише в XII у.

Історичні факти свідчать, що міжнародне право як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин знаходить освідчення в практиці держав лише наприкінці Середніх віків. Ця точка зору домінує у світовій літературі. Проте грунт для цього складного соціального явища готувалася протягом попередньої історії, в ході якої накопичувався досвід регулювання міждержавних відносин, що вироблялися відповідні форми, створювалися передумови для формування міжнародно-правової свідомості. З урахуванням цього є підстави запропонувати наступну періодизацію:

- Передісторія міжнародного права (з Древніх століть до кінця Середніх);

- Класичне міжнародне право (з кінця Середніх століть до прийняття Статуту Ліги Націй);

- Перехід від класичного до сучасного міжнародного права (от ухвалення Статуту Ліги Націй, до ухвалення Статуту ООН);

- Сучасне міжнародне право - право Статуту ООН.