Головна Криміналістика Криміналістична тактика Поняття, сутність і категорії криміналістичної тактики

Поняття, сутність і категорії криміналістичної тактики

Зміст криміналістичної тактики як розділу криміналістики і системи тактичних прийомів і рекомендацій, що розробляються нею для слідчої практики, поступово змінювалося. Відповідно до сучасних уявлень в нього включаються:

1) вчення про криміналістичної версії та планування розслідування;

2) тактические прийоми і рекомендації про виробництво окремих слідчих дій;

3) рекомендації про використання в процесі розслідування спеціальних знань і допомоги фахівців.

У своєму родовому понятті тактика це мистецтво підготовки і ведення бою. Вживання цього терміна в криміналістиці має, природно, умовний характер. Проте стан суперництва, протиборства, часом виникає між слідчим та особами, що протистоять йому, необхідність діяти в умовах тактичного ризику, використовувати фактор раптовості все це підтверджує правомірність застосування терміна "тактика".

Криміналістична тактика особливо необхідна, коли відбувається зіткнення інтересів учасників розслідування і їх ліній поведінки, коли слідчому протистоять особи, зацікавлені в приховуванні об'єктивної істини, у напрямку слідства по хибному шляху. Тому можна і потрібно розробляти тактику допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання, слідчого експерименту, обшуку, огляду місця події та ін

В останні роки намітилися спроби відірвати питання організації розслідування від криміналістичної тактики і методики розслідування злочинів, зосередити їх в якомусь спеціальному розділі криміналістики. Це суперечить самій суті науки, бо тактика, як і криміналістика в цілому, виникла у зв'язку з потребою оптимально організувати процес розслідування, поставити його на наукові рейки. По суті, потреба у науковій організації праці слідчого стала першопричиною самого виникнення науки криміналістики. Задоволення цієї нагальної потреби і призвело до розробки найбільш ефективних прийомів і методів слідчої діяльності. За своїм вихідним положенням і цілям це, звичайно, були прийоми і методи наукової організації і здійснення такої діяльності, безпосередньої роботи з доказами.

Криміналістична тактика, як і криміналістична техніка, акумулює те загальне, що корисно для розслідування злочинів всіх видів. Це визначає їх зміст і відміну від криміналістичної методики, в якій дане загальне наповнюється специфікою, характерною для розкриття і розслідування посягань того чи іншого виду. Іншими словами, тактика, абстрагуючись від цієї специфіки, розглядає лише загальне, значуще, наприклад, для виробництва допиту, обшуку, перевірки показань на місці, інших слідчих дій.

У першому розділі було наведено визначення таких криміналістичних категорій, як тактичний прийом, тактична операція, тактичне рішення, слідча ситуація і тактичний ризик. Всі ці категорії відносяться до криміналістичної тактики. Тактичний прийом одне з основних її понять. Крім таких, названих раніше, умов його застосування, як законність і допустимість, важливим видається і доцільність використання прийому. Мається на увазі практична обгрунтованість його застосування, виходячи з можливості досягнення потрібного результату згідно з витратою необхідних сил, часу і коштів. Принцип доцільності не є вирішальним при визначенні правомірності тактичного прийому. Він відіграє істотну роль лише при виборі прийому з числа тих, які з точки зору закону припустимі в будь-якому випадку. Отже, суперечностей між законністю і доцільністю не виникає, бо за доцільне визнається лише те, що законно. З іншого боку, тактичні прийоми повинні бути найбільш ефективними, максимально відповідають специфіці того чи іншого слідчої дії.

Говорячи про законність тактичного прийому, важливо мати на увазі наступне. Деякі прийоми прямо названі в кримінально-процесуальному законі, причому ці вказівки можуть мати імперативний або альтернативний характер. Так, закон однозначно наказує необхідність надання упізнаваними суб'єкту права зайняти будь-яке місце серед пропонованих разом з ними громадян. Цей тактичний прийом, спрямований на забезпечення об'єктивності та достовірності результатів впізнання, повинен застосовуватися обов'язково, інакше результати впізнання втрачають доказового значення (ч. 4 ст. 193 КПК України).

Але таких прийомів, які згадувалися б у законі, дуже мало. Переважна їх більшість законодавцем не обумовлено, тому вони застосовуються на розсуд слідчого. Виникає питання: як визначити законність тактичних прийомів, якщо вони не згадуються навіть в підзаконних актах?

Законним буде той тактичний прийом, який не суперечить ні духу, ні букві закону, а його застосування норм моралі. Моральність прийому як умова його застосування може бути спільною, однакової для всіх випадків, і специфічної, що залежить від конкретної ситуації, що складається в ході розслідування. Але ні в якому разі застосування тактичного прийому не повинно ображати або принижувати гідність учасників слідчої дії, створювати небезпеку для їх життя і здоров'я, супроводжуватися розголошенням інтимних сторін їх життя (ст. 9 КПК України).

Злочини розслідуються в конкретних умовах місця, часу, навколишнього середовища, у взаємозв'язку з іншими процесами об'єктивної дійсності і поведінкою осіб, які потрапили в сферу кримінального судочинства. Надають свій вплив також інші фактори, часто залишаються невідомими слідчому.

Ця складна система в підсумку утворює ту конкретну обстановку, в якій діють слідчий і інші суб'єкти, які беруть участь у розслідуванні на даному етапі. Обстановка ця отримала в криміналістиці назву слідчої ситуації. Іншими словами, вона існує в даний момент об'єктивна реальність, в умовах якої діє слідчий. Зрозуміло, що судити про цю реальності він може з тієї інформаційної моделі, яка її відображає. Ситуацією, однак, у буквальному її значенні є сама реальність, а не інформація про неї.

Умови, в яких ведеться розслідування, то є слідча ситуація, у своїй сукупності утворюють динамічну систему, що постійно змінюється під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Об'єктивні чинники це ті які не залежать від волі і бажання учасників розслідування причини, які викликають зміну ситуації. Суб'єктивними факторами є причини, що породжуються діями і поведінкою учасників розслідування та інших осіб, які виявилися втягнутими в сферу кримінального судочинства.

Система умов, що утворять слідчу ситуацію, складається з ряду компонентів, які розглянуті в першому розділі. Підкреслимо, що різні поєднання цих компонентів визначають індивідуальний характер кожної слідчої ситуації в кожний момент виробництва розслідування. І тим не менше правомірний питання про можливість типізації слідчих ситуацій.

Звичайно, складний, багатокомпонентний складу слідчої ситуації, значне число об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на зміст і характер її компонентів, утворюють у своїх поєднаннях безліч варіантів слідчих ситуацій, кожна з яких чимось обов'язково відрізняється від інших. Це, однак, не означає, що їх типізація за основними компонентами неможлива.

Конкретна ситуація розслідування злочину завжди індивідуальна, а тому типізувати слідчі ситуації у всій їх повноті важко і навряд чи потрібно. Типізація можлива тільки по одному з основних елементів. Звичайно як такої підстави обирається один компонент інформаційного характеру, зокрема наявність відомостей про подію злочину і його учасників.

Типовими вважаються ті ситуації, в яких опиняється слідчий на початковому етапі розслідування злочину в залежності від повноти вихідних даних. Ці дані відрізняються в залежності від того, наприклад, в умовах очевидності або неочевидності скоєно злочин. Так, при розслідуванні умисних вбивств виділяються такі типові вихідні ситуації початку розслідування:

1) особи потерпілого і винної особи відомі;

2) особу потерпілого очевидна, вбивця невідомий;

3) є підозрюваний у вбивстві, особу потерпілого невідома;

4) особи потерпілого і підозрюваного, час, місце, мотив і інші обставини вбивства невідомі.

Щодо повної є і класифікація слідчих ситуацій, оскільки вона зазвичай безпосередньо пов'язана з типізацією. Підставою класифікації завжди є щось спільне, що об'єднує класифікуються об'єкти. Практично корисними видаються такі підстави класифікації.

1) З часу виникнення в процесі розслідування: первинні, проміжні та кінцеві. У цій підставі проявляється динамізм, мінливість ситуацій під впливом впливають на них факторів.

2) За характером відносин між учасниками: конфліктні і безконфліктні. Ця класифікація ставить на перше місце психологічний фактор, який базується на одному із психологічних компонентів ситуації: суперництві та протидію сторін, цілі та інтереси яких при розслідуванні злочину збігаються досить рідко. Безконфліктна ситуація виникає при повному або частковому збігу інтересів учасників розслідування, відсутності суперечностей у цілях, до досягнення яких спрямовані їхні зусилля на даному етапі попереднього розслідування. Конфлікти різної тривалості і гостроти спостерігаються тоді, коли між учасниками складаються відносини суперництва і протидії. Чим вони гостріше, тим більше проблемної стає конфліктна ситуація, тим важче перевести її в розряд безконфліктних.

3) По відношенню до можливості досягнення проміжної або кінцевої мети розслідування ситуації можуть бути сприятливими і несприятливими. Усяке дію слідчого, спрямоване на досягнення тих чи інших цілей розслідування, має проводитися лише після всебічної оцінки слідчої ситуації, як сприятливою або несприятливою для цього.

Входячи до числа понять криміналістичної тактики, слідча ситуація вже в цій якості реалізується в криміналістичної методикою, бо зумовлює насамперед тактику конкретних слідчих дій. Її оцінка реалізується в тактичному рішенні, яке виражається в плануванні розслідування. Уявлення про компоненти слідчої ситуації, про фактори, що впливають на її формування, не пов'язані з конкретними видами або пологами злочинів. Вони мають загальне значення, що характерно саме для тактичних дефініцій.

Щоб бути використаними в криміналістичній методиці, слідчі ситуації і піддаються типізації. Це відбувається тому, що конкретні приватні методики розраховані саме на типові слідчі ситуації, для розв'язання яких вони містять оптимальну черговість слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Саме в такому вигляді слідчі ситуації як тактичний поняття відіграють найважливішу роль у побудові частинах методик розслідування.

Тактична операція як поєднання тактичних прийомів або слідчих, а також інших дій і заходів покликана вирішувати такі завдання розслідування, які не можуть бути вирішені застосуванням окремого тактичного прийому або проведенням конкретної слідчої дії. Такими завданнями можуть бути:

а) дозвіл конфліктну ситуацію, переведення її з розряду несприятливих в сприятливі;

б) забезпечення слідчої таємниці, у тому числі збереження інкогніто джерела інформації, що використовується;

в) забезпечення збереження до потрібного моменту ще не використаних джерел доказової інформації;

г) інші тактичні впливу на слідчу ситуацію з метою змінити її в напрямку, корисному для розслідування.

Взаємозв'язок тактичної операції зі слідчою ситуацією може бути обопільною. Якщо остання є сприятливою для проведення попереднього розслідування, то ця обставина використовується при плануванні і проведенні тактичної операції. Якщо слідча ситуація несприятлива, то тактична операція покликана перш за все змінити її в потрібну сторону, послабити її протидіючу розслідування спрямованість.

Несприятлива слідча ситуація прямо впливає на структуру тактичної операції, ускладнює роботу слідчого, не дозволяючи застосувати ті чи інші тактичні прийоми, провести конкретні слідчі дії. Так, при змові обвинувачених і свідків на дачу неправдивих показань проводиться операція для викриття їх у брехні. Вона, однак, не може включати як елемент їх проведення очних ставок із потерпілим. Несприятлива слідча ситуація іноді взагалі спонукає до відмови від проведення в даний момент тактичної операції. Якщо, наприклад, непродумані дії слідчого насторожили підозрюваного, то операція по захопленню і його спільників на місці злочину може виявитися безрезультатною.

Виробництво тактичної операції обумовлюється допустимість її цілей, тактичних прийомів, слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, що становлять її зміст, а також правомірністю і моральністю їх поєднання. У цьому аспекті найбільш важкою є таке завдання тактичної операції, як вирішення конфліктної ситуації за допомогою рефлексивного управління. Рішення даної задачі грунтується на використанні слідчим:

фактора раптовості;

необізнаності протидіють осіб про наявні у справі докази, результати слідчих дій, оперативних даних, наміри слідчого;

постановки протидіють осіб перед необхідністю прийняти рішення при дефіциті вихідної інформації;

інерційності мислення, стандартності рішення протидіє суб'єктом що стоїть перед ним завдання;

неможливість відтворити всі деталі раніше даних неправдивих свідчень.

Тактичне рішення завжди має на меті вплинути на слідчу ситуацію, особливо на такі її компоненти, як лінія поведінки та дії учасників розслідування.

За формою зовнішнього прояву вплив може бути фізичним та психічним. Правомірність фізичної дії на об'єкти неживої природи визначити нескладно. Слідчий вправі впливати на них в межах і випадках, обумовлених що виникла у справі необхідністю і передбачених приписами закону. Особисті та майнові права та інтереси громадян можуть бути обмежені при цьому в суворій відповідності до норм закону, майновий збиток повинен бути цілком обгрунтованим. Наприклад, при проведенні обшуку або виїмки слідчий має право розкривати, в тому числі шляхом злому, замкнені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати пошкодження стін, дверей та інших перешкод, не викликається необхідністю.

Настільки ж очевидною є питання про фізичний примус, фізичний вплив на особистість у процесі кримінального судочинства. Фізичне вплив в принципі неприпустимо. Винятки з цього категоричного правила можливі тільки за прямим приписом закону. Вони стосуються заходів процесуального примусу: затримання, взяття під варту в якості запобіжного заходу, приводу, примусового огляду та отримання зразків для порівняльного дослідження.

Більш складно і неоднозначно вирішується питання про психічний вплив, що може бути правомірним і неправомірним. Неправомірне психічний (як і фізичний) вплив в усіх його проявах, будучи насильством над особою, неприпустимо. Погрози, шантаж, вимагання показань та інші види психічного тиску суперечать принципам російського кримінального судочинства, його моральним засадам, а тому повинні бути беззастережно виключені з арсеналу слідчого і працівника органу дізнання.

Зрозуміло, що припустимо лише правомірне психічний вплив. Але від того, що під ним розуміти, залежить визначення його прийомів, визнання їх законними і допустимими або, навпаки, незаконними і аморальними.

У психології під впливом на людину розуміється процес передачі йому інформації за допомогою різних методів і прийомів для її відображення в психіці цієї особи. При цьому переслідується мета викликати відповідні реакції, які проявляються в поведінці людини, його діяльність і стані.

Основним критерієм правомірності психічного впливу визнається збереження за людиною, на яку воно спрямоване, свободи вибирати за наявності умов для такого вибору. Що ж до коштів даного впливу, то їх допустимість визначається:

а) правомірністю, тобто відповідністю закону, його духу і букві;

б) вибірковість впливу, спрямованістю тільки на певних осіб та нейтральністю по відношенню до решти;

в) моральністю, відповідність принципам моралі.

Перерахуємо засоби формування потрібних слідчому уявлень суб'єкта, що займає протиборчих позицію.

1) Створення у підозрюваного або обвинуваченого помилкового уявлення про обставини, які насправді могли б призвести до небажаних рішень і дій. Мається на увазі залишення в невіданні щодо наявних у слідчого доказів або, навпаки, створення перебільшеного уявлення про їхній обсяг, силі і т.д.

2) Формування цілей, досягнення яких поставить протидіють особа в програшне становище. Наприклад, спроба переховати викрадене майно дозволить захопити його на місці злочину.

3) Стимулювання бажаного слідчому способу дій підслідного, методу розв'язання задачі.

4) Формування у підозрюваного або обвинуваченого невірного уявлення про цілі окремих дій слідчого.

5) Створення труднощів для правильної оцінки зацікавленими особами справжніх цілей слідчого.

6) Формування у зацікавлених осіб перебільшеного подання щодо обізнаності слідчого щодо справжніх цілей, які вони переслідують, або про необізнаність слідчого щодо хибність висунутих пояснень або представлених доказів.

7) Стимулювання наміри підслідного скористатися непридатними засобами протидії розслідуванню.

Тактичний ризик є неминучим компонентом слідчої діяльності. Сама специфіка розслідування робить прийняття рішень в умовах тактичного ризику досить поширеним явищем.

У теорії прийняття рішень виділяють такі їх види:

а) врівноважені рішення, коли для суб'єкта характерні усвідомлення початкової мети, попередній аналіз проблеми, варіативність гіпотез, критичність мислення, гнучкість прийнятих рішень;

б) імпульсивні рішення, коли процес їх прийняття суб'єктом (висування припущень, планування тощо) превалює над діями по їх реалізації;

в) інертні рішення характерні для професійно не підготовлених слідчих, коли пошук рішень невпевнений і обережний, переважають контрольні і стереотипні дії;

г) обережні рішення, коли суб'єкт, що їх приймає, більше боїться можливих помилок, ніж радіє успіху. Тоді прийняття рішення відрізняється особливою ретельністю оцінки і критичністю. Перш ніж зробити висновок, суб'єкт здійснює безліч підготовчих дій, не завжди потрібних.

Таким чином, процес прийняття рішення залежить від особистісних особливостей суб'єкта, що в значній мірі визначає характер і алгоритм дій слідчого в ситуаціях тактичного ризику.

Діяти в умовах тактичного ризику слідчого спонукає ряд обставин.

По-перше, це дефіцит часу, особливо відчутний на стадії порушення кримінальної справи, при затриманні злочинця на місці злочину, при розслідуванні по "гарячих слідах" і взагалі на початковому етапі розслідування злочину.

По-друге, це інформаційна невизначеність ситуації, недостатність обсягу криміналістичних даних для прийняття всебічно зваженого рішення.

По-третє, це впевненість слідчого у своїй перевазі над протидіє стороною, інтуїтивне передбачення успіху, незважаючи на ризик.

Нарешті, по-четверте, процесуальна необхідність здійснення дій незалежно від особливостей що складається у справі слідчої ситуації.

У загальному вигляді ситуація тактичного ризику характеризується наявністю невизначеності, альтернативністю вибору рішення і трудністю оцінки імовірності його здійснення. Причому слід підкреслити неминучість вибору, неможливість уникнути прийняття тактичного рішення.

Прийняття рішення в ситуації тактичного ризику пов'язано з оцінкою ступеня останнього. Така оцінка перш за все передбачає необхідність порівняння ймовірних практичних вигод і негативних наслідків, які можуть наступити при реалізації рішення і невдалому розвитку подій.

Використання оціночного підходу, при якому основним критерієм служить обгрунтованість зробленого вибору, дозволяє виділити ризик обгрунтований (раціональний) і необгрунтований (нераціональний). Слідча ситуація іноді буває такий, коли раціональним може виявитися рішення з будь-яким ступенем ризику. Причому, як свідчить практика, постійна орієнтація на мінімальний ризик нерідко призводить до значних витрат, марнотратно витрачання сил і засобів, уповільнення темпів виробництва попереднього розслідування.

Мінімізація тактичного ризику може бути досягнута шляхом:

а) зміни структури тактичного прийому або тактичної операції з включенням в неї пред'явлення речових доказів, документів, відео - та аудіозаписів, інших джерел інформації, спрямованого на зміну позиції протистоїть суб'єкта;

б) поліпшення психологічної обстановки слідчої дії зміною місця і часу його виробництва, винятком зовнішніх подразників, що заважають повноті переданої і прийнятої інформації;

в) відмови від логічно витриманого і переходу на алогічний тактичний прийом (наприклад, відмова від допиту про обставини, про які охоче розповідає допитуваний, заміна його перевіркою алібі останнього, проведення обшуку в місцях, де шуканого "бути не повинно");

г) заміни слідчого або проведення дії групою слідчих за участю оперативного співробітника, що забезпечить більш інтенсивне допустимий вплив і більш жорсткий контроль за реакціями підслідного на повідомляє інформацію;

д) зміни темпу слідчих дій і всього розслідування, ліквідації зупинок на "програшних" епізодах до зміни слідчої ситуації в сприятливу сторону;

е) виключення непотрібних пауз, що дозволяють підслідному адаптуватися до мінливої ситуації;

ж) порівняння наявної ситуації тактичного ризику з раніше виникали аналогічними ситуаціями, оцінки застосованих тоді тактичних прийомів в аспекті їх використання в даних умовах;

з) використання переваги слідчого в ранзі рефлексії, широкого застосування фактору раптовості.

Прагнення мінімізувати ризик може не увінчатися успіхом, і тоді дії слідчого приведуть до негативного результату. Тоді виникає проблема нейтралізації негативних наслідків тактичного ризику з мінімальними втратами для інтересів розслідуваної справи. Маючи на увазі багатоваріантність що складаються при цьому ситуацій, можна дати лише загальні рекомендації щодо вирішення даної проблеми. Слідчому потрібно:

1) Ретельно проаналізувати весь хід "ризикованого" дії (операції) для встановлення моменту "повороту на гірше", коли вже не можна було запобігти настання негативного результату.

2) Визначити, які помилки були допущені, з'ясувати їх причини; змоделювати розвиток ситуації за умови їх усунення.

3) Заново проаналізувати і переоцінити всю вихідну інформацію, визначити комплекс заходів щодо виправлення помилок та недопущення їх надалі.

4) Дослідити ситуацію на основі нової стратегії розслідування, вибрати відповідні прийоми виробництва слідчих дій, необхідність у проведенні яких залишилася.