Головна Кримінологія Детермінація і причинність злочинності Вивчення потребностно-мотиваційної сфери

Вивчення потребностно-мотиваційної сфери

При аналізі механізму злочинної поведінки вже відзначалася значимість потребностно мотиваційної-сфери.

Потреби - джерело розумової і поведінкової активності людини, вони відображають і його природні властивості (елементарні або природні потреби: в їжі, одягу, сні, певній температурі існування тощо), хоча при цьому завжди «соціально забарвлені», і чисто соціальні характеристики, що сформувалися в суспільстві. У цій системі потреб не можна скидати з рахунків і такі, які часто виявляються в злочинну поведінку, наприклад, намагання до самоствердження, прояву свого Я, пізнання і творчої діяльності та ряд інших.

Інтереси, або емоційно пофарбовані потреби, більшою мірою залежать від системи ціннісних орієнтацій особистості, інших змістовних характеристик її свідомості, а також соціального середовища, в якій формувався, діє чи до якої прагне людина.

Багато авторів виділяють три види детермінації потреб: природний, матеріальний і духовний, умовно а потреби також розмежовують на природничі, матеріальні і духовні. Пропонується також аналізувати потреби та їх прояви в різних сферах життєдіяльності людини. Потреби виявляються в діяльності, формуються і коригуються в ній. Особливо гостро вже сформовані потреби дають про себе знати в умовах обмеження або неможливості їх удовлетворенія1.

Потреби та інтереси мають сильний вплив на мо-тіваціонную сферу особистості. Під мотиваційної сферою особистості розуміється вся «сукупність її мотивів, які форми-1 Див докладніше про кримінологічних аспектах потреб: Курс радянської кримінології. Т. 1. М., 1985. С. 333-336; Дремова Н. А. Про класифікації мотивів злочинних дій / / Питання судової психології. М., 1971.

руются і розвиваються протягом її життя »1. Ряд авторів вважають, що можна говорити про сукупність мотивів і цілей.

Як відзначає В. В. Місяці, «мотиваційна сфера є« центром »внутрішньої структури особистості, інтегруючим її ак-вність» 2. Він абсолютно справедливо піддав критиці «біхевіорістскій» підхід, що практично виключає суб'єктивний фактор з процесу причинності злочинної поведінки і ставить знак рівності між характером зовнішніх впливів на людину і характером його поведінки. А. М. Яковлєв, наприклад, саме у рамках даного підходу пише: "... те, що є зовнішнім стосовно організму і впливає на нього ззовні, це і є та яка спостерігається соціальна реальність, ознайомившись з якою, ми можемо пояснити причини поведінки , а отже, будемо в змозі передбачати і регулювати її »3. Проте одна й та ж середовище, впливаючи на особистості і групи з різними потребами, інтересами, іншими характеристиками свідомості, на практиці дає різний результат. Наприклад, різні типи реакції на напад, інше обмеження інтересів і має рацію. «Біхевіорістскій» підхід може служити виправданням пристосуванства до зовнішніх умов, але не кожен чоловік здатен жертвувати своїх переконань, інтересами в ім'я швидкоплинних обставин і результату.

Є типи особистості, які активно перетворюють або «нелюдські» обставини, або «людські» у самому широкому сенсі цього слова (цивілізовані, засновані на законі), але які не влаштовують їх у силу позиції крайнього егоїзму, безмежного прагнення до особистого збагачення, влади, популярності будь-яку ціну, прояву свого специфічного Я без всяких обмежень.

Історія знала Нерона і Герострата. Вони як би прототипи і низки нині існуючих типів злочинців, здатних створювати активно специфічні ситуації, варіанти своєї взаємодії із соціальним середовищем.

Які ж спонукальні мотиви, що лежать в основі злочинної поведінки і злочинності,?На думку Уайта, більшість мотивів злочинної поведінки багато в чому співпадають з бажаннями, прагненнями типового обивателя4. Це правда. Але все-таки можна виділити наступні основні кримінологічних значущі мотиви:

1) суспільно-політичні: пристрій керування державою і суспільством, участь в цьому управлінні, вплив на нього і т. п.;

2) соціально-економічні: а) задоволення абсолютних потреб, тобто найнеобхідніших, життєво важливі; б) відносних задоволення потреб, що виникають при порівнянні людьми свого положення з положенням навколишніх, наприклад, в умовах соціально-економічної диференціації населення; в) досягнення свого ідеалу - якогось матеріального стандарту (сверхбогатство) або соціальної стандарту (проникнення у вищі верстви суспільства, на які орієнтована ця особа);

3) насильно-егоїстичні (агресивні у фізичному або психологічному плані): а) абсолютизація ідеї самоствердження, реалізація наявних потреб та інтересів у будь-яких формах; б) самоутвердження в тих формах, які людина вважає доступними для себе в конкретних ситуаціях (невихована, нецивілізований людина звично відповідає образою на зауваження, або ускладнення у використанні судового порядку захисту честі та гідності веде до фізичної розправи з кривдником); сюди ж належать випадки, коли забитий, що знаходиться в нелюдських умовах людина і затверджується «людському»;

4) емоційно-егоїстичні - нічим не обмежений прояв своїх емоційних станів і почуттів (злості, ревнощів, заздрощів, люті), що може виражатися у вчиненні різних злочинів: насильницьких, пов'язаних зі знищенням або ушкодженням майна і т. д.;

5) легковажно-безвідповідальні: а) відсутня потреба співвідносити свої вчинки з існуючими нормами поведінки, законом; б) вибірковість такого співвідношення (наприклад, тільки в умовах суворо зовнішнього контролю або в спілкуванні з можновладцями, але не підлеглими і без відповіді людьми і т. п.)1.  &nbsp

У злочинну поведінку і злочинності зазначені мотиви можуть проявлятися в різних поєднаннях.

Крім того, відзначається своєрідність кримінальної мотивації окремих груп злочинців (неповнолітніх, жінок і т. д.) або в різних типах ситуацій в тому числі надзвичайних.

У злочинах неповнолітніх дають себе знати вікові особливості, які проявляються в несприятливому для формування та життєдіяльності особистості соціальному середовищі. По-перше, в «мотивах зростання», причому в суперечливій формі, шляхом доведення особисто значущої для нього групи, особам, що «я, як ви», і поряд з цим підкреслення: «Я - особистість». Останнє, як правило, у спілкуванні з батьками, педагогами, іншими суб'єктами. По-друге, фіксуються мотиви, пов'язані з йдуть дитинством і його пережитками, так званий дитячий анархізм: прагнення негайно мати привабливі речі, покататися на машині, що дати здачі кривднику і т. п., як колись вчили в ранньому віці. По-третє, у злочинах підлітків проявляються мотиви, що випливають з їхньої залежності від дорослих та невміння знаходити законні способи відстоювання своїх прав. Звідси вбивства тих батьків, вітчимів, які знущалися над сім'єю, пагони з дому, бродяжництво з подальшими крадіжками для задоволення нагальних матеріальних потребностей1.

Важливо ще раз підкреслити, що справа тут не в самому по собі біологічному чинник - віці особи, а в соціальній забарвленням даного фактора і умови прояви.

Вивчення кримінальних справ, опитування експертів, засуджених показали, що за переважним зростанням злочинності проти власності в кінці 80-90-х рр.. проглядалося наступне:

а) абсолютна зубожіння частини населення і прагнення
задовольнити нагальні потреби (за вибірковими
даними, питома вага таких майнових злочинів збільшився з 3% до 9 у 1990-1999 рр..); особливо це характерно для
діянь неповнолітніх;

б) посилення соціально-економічної диференціацію населення, в тому числі за рахунок кримінального збагачення одних
осіб і пов'язаного з цим прагнення осіб інших будь-яким шляхом
зрівняти своє становище з найбільш забезпеченими групами,
особливо в умовах широкої і настирливої реклами дорого
що стоїть образу життя. Це проявлялося в різних формах кримінальної поведінки: вимаганнях, крадіжках, розбоях, посадових і економічних злочинах;

в) економічне «самоствердження» у умовах стрімко
го ривка до ринку, переділу власності, конкуренції при сильному тиску кримінального фактора, що а також відсутність системи дієвої підтримки сумлінного предпрінімательст
ва і надійного забезпечення його безпеки державними і
суспільними інститутами. Слідство: замовлені вбивства, торгівля державними секретами, національним надбанням,
дітьми, викрадення людей, перевищення влади, посадових повноважень, зловживання ними, хабарництво, перехід чимало
го числа молодих людей на обслуговування лідерів кримінальної
середовища і ріст організованої злочинності, корупції;

г) повна відмова держави від антиалкогольної політики та
навіть монополії на виробництво та торгівлю спиртними напоями. В результаті росла злочинність ради заволодіння спиртними напоями або засобами для їхнього придбання, а також пов'язана з «п'яними» конфліктами. Збільшувався питома вага
виявлених осіб, які здійснювали злочини у нетверезому стані (1986 р. - 27%; 1989 р. - 37%; 1992 р. - 39%; 1993-1994 рр.. --
41%). Потім держава стала приділяти більше уваги впорядкування торгівлі спиртними напоями та вихованню дітей. Це
вплинуло, хоча і не було єдиним фактором, на зниження
питомої ваги осіб, що знаходилися при вчиненні злочину
в нетверезому стані. У 1999 р. він склав 21%. Одночасно
на злочинності, і в тому числі корисливою, все виразніше позначалося розвиток наркоманії в Росії.

Опитані в 1999 р. в різних регіонах країни експерти - співробітники правоохоронних органів відповідали, що найчастіше зустрічалися з корисливих злочинів, з них: 41% опитаних - з цими злочинами, що здійснювалися на грунті пияцтва, алкоголізації і деморалізації особистості, 35% - з тими , які відбувалися на грунті небажання шукати законні джерела доходів, працювати, 35% - зі злочинами, що здійснювалися на грунті абсолютної потреби в умовах неможливості забезпечити прийнятний рівень життя (матеріали кримінальних справ також показували, що в 18% випадків об'єктами злочинних посягань корисливого характеру були продукти харчування і сума викраденого нерідко не перевищувала 300 - 600 руб., у 15% - носильні речі), 23% - зі злочинами на грунту відносин у тіньовій економічній діяльності, 22% - з корисливими злочинами, що здійснюються в гонитві за

надприбутками, 21% - з корисливими злочинами в результаті наркоманії, токсикоманії, 17% - з корисливих використанням державної служби в особистих або кланових інтересах, 13% - з корупційними злочинами службовців (підкупом-продажністю), 8% - з корисливими злочинами співробітників правоохоронних органів при виконанні ними своїх професійних обов'язків.

Що стосується насильницьких злочинів, то часто опитаним співробітникам правоохоронних органів доводилося мати справу з наступними: 32% опитаних - з насильницькими злочинами як наслідком алкоголізації, 19% - на грунті наркотизації, 17% - як наслідком діяльності організованих злочинних формувань (вирішення конфліктів, розправи і т. п.), 15% - як наслідком діяльності вуличних молодіжних угруповань, 12% - як спосіб забезпечення корисливих інтересів (вбивства за наймом і т. п.), 6% - як наслідком неповаги державними службовцями прав і свобод людини, 3% - як виразом протесту, неповаги до органів державної влади.

Серед кримінологів один час велися дискусії щодо цілей злочинної поведінки та злочинної діяльності.Зокрема, чи є злочинними, суспільно небезпечними самі цілі або тільки засоби їхнього досягнення. Дослідження приводять до висновку, що суспільно небезпечними бувають і цілі: споживання наркотичних речовин, ліквідація неугодного людини як такого, придушення інакомислення.