Головна Історія права Конституційно-правові основи державної організації Поняття, предмет та метод конституційного права, його місце в системі права України

Поняття, предмет та метод конституційного права, його місце в системі права України

"Конституційне право" - термін багатозначний, вживається, як правило, у трьох аспектах: як галузь права, як відповідна галузь науки і як навчальна дисципліна. Галуззю права звичайно називають сукупність правових норм (підгалузей, інститутів), що регулюють певне коло суспільних відносин, що підпадають під предмет даної галузі. Галузь науки є сукупність знань (навчань, теорій, поглядів, гіпотез тощо) про відповідної галузі права, історії, закономірності та перспективи розвитку правовідносин у даній галузі, вдосконалення законодавства та інших джерел правового регулювання і т. д. Навчальна дисципліна (навчальний курс) спирається на чинні правові норми відповідної галузі і являє собою сукупність знань як про ці чинних нормах, так і про стан науки.

Виходячи з цього зазначимо наступне. У відповідних главах розділу 5 підручника мова йде головним чином про галузь російського конституційного права, тобто про нормативно-правове регулювання відповідних груп суспільних відносин. У змістовній частині матеріалу використані і окремі напрацювання науки конституційного права. Вказаний матеріал викладено досить стисло, оскільки призначений не для вивчення самостійної навчальної дисципліни "Конституційне право Росії" (вивчається в юридичних вузах, і по ній видано досить велика кількість спеціальних підручників і навчальних посібників), а для вивчення відповідного розділу дисципліни "Правознавство" майбутніми фахівцями неюридичного профілю.

Основними, визначальними критеріями будь-якої галузі права є самостійний предмет і специфічний метод правового регулювання (див. глави 7, 8 підручника). Предмет будь-якої галузі права складають певні групи суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Підходи до розуміння предмета конституційного права (іноді вживається термін "обєкт конституційно-правового регулювання) різняться (що проявляється і в наявності різних шкіл і напрямів в науці конституційного права). Але при всьому різноманітті підходів можна стверджувати, що конституційне право в Росії, як і в будь-якій країні, регулює два основні блоки суспільних відносин:

1) повязаних з правовим статусом особистості та її взаємин з державою і громадянським суспільством;

2) повязаних з організацією держави і функціонуванням публічної влади.

Тут потрібно мати на увазі наступне. По-перше, будучи базової, системоутворюючою галуззю національної системи права (фундаментом або обручем української правової системи), конституційне право регулює лише основи зазначених суспільних відносин; детальне регулювання різних аспектів правового статусу особистості (права, обовязки, гарантії і відповідальність громадянина як власника, землекористувача , найманого працівника, пенсіонера, споживача, підприємця, державного службовця, свідок і т. п.), а також статусу і функціонування різних державних органів та інших владних інститутів здійснюється нормами інших галузей російського права (цивільного, земельного, трудового, адміністративного, процесуального і ін). При цьому є відносини, що регулюються нормами тільки (або головним чином) конституційного права - статус Президента РФ, палат Федеральних Зборів - парламенту Російської Федерації та ін

По-друге, з другої половини XX ст. у світі відзначена тенденція до розширення предмета конституційно-правового регулювання. Під це регулювання все частіше підпадають різні інститути громадянського суспільства (громадські обєднання, партії політичні, профспілки, церква, семья, школа, трудові колективи, організації культури і спорту, колективи громадської самодіяльності і т. п.). Через них людина інтегрується в суспільне життя, і вони виступають своєрідним посередником у відносинах між особистістю та державою (а звідси вихід на конституційно-правове регулювання відповідних зрізів основ політичного, соціального, економічного і духовного життя суспільства). Зазначена тенденція проглядається й у Росії, хоч більш-менш докладного регулювання даних галузей суспільних відносин на рівні основного закону немає (а може бути, і не повинно бути).

Як і будь-яка галузь права, конституційне право впливає на регульовані суспільні відносини за допомогою різноманітних правових прийомів, засобів і способів (припису, дозволу, заборони тощо). Для методу конституційно-правового регулювання характерне наявність переважно імперативних норм, тобто жорстких приписів, правил, що не допускають будь-яких інших варіантів тлумачення або поведінки - "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ" (ч. 1 ст. 3 Конституції РФ), "закони підлягають офіційному опублікуванню ..." (ч. 3 ст. 15), "ніхто не може бути засуджений повторно за одне й те саме злочин" (ч. 1 ст. 50), "одна й та сама особа не може обіймати посаду Президента РФ більше двох термінів підряд" ( ч. 3 ст. 81), "перед новообраним Президентом РФ Уряд РФ складає свої повноваження" (ст. 116) і т. п. У той же час конституційне право містить і деякі диспозитивні (менш жорсткі, що дають відповідному субєкту можливість вибору) норми, наприклад: "Уряд РФ може подати у відставку, яка приймається або відхиляється Президентом РФ" (ч. 1 ст. 117 Конституції РФ), "у випадку, якщо Державна Дума протягом трьох місяців повторно висловить недовіру Уряду РФ, Президент РФ оголошує про відставку Уряду або розпускає Державну Думу" (ч. 3 ст. 117) і ін

Таким чином, конституційне право Росії можна визначити як провідну, системоутворюючу російського галузь права, сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють основи правового статусу особи, громадських обєднань та інших інститутів громадянського суспільства, економічного, політичного, соціального і духовного життя суспільства, організації держави та функціонування публічної влади. Саме конституційне право лежить в основі всієї правової системи Росії, на основі норм даної галузі права функціонують російську державу і суспільство.