Типологія держав

Пізнання держави як осягнення логіки природно-історичного процесу його розвитку припускає зясування класифікації за певними типами. Така класифікація може бути проведена за критеріями, покладеним в її основу. Обєктивність таких критеріїв має підтверджуватися соціально-політичною практикою.

Якщо брати за основу застосовувався тривалий час в нашій країні і за кордоном так званий формаційних-ний критерій, то типологія держав буде проведена по історичному типу товариства з домінуючим у ньому способом виробництва. Звідси типи держави привязані до тих чи інших суспільно-економічних формацій, що вказує на історичну щабель у поступальному розвитку виробничих відносин людства. Зміна однієї суспільно-економічної формації знаменує собою зміну системи виробничих відносин - економічного базису, яка виникає на його основі надбудов, а разом з нею і відповідного типу держави і права1. Так, протягом усього XX ст. в науці загальновизнано, що розвиток ішов у процесі послідовної зміни рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного типи держави. Відповідно до марксистської доктрини, доповненої ідеями ленінізму, держава, як і право, є класові інститути, які в історичній перспективі повинні відмерти. Соціалістична держава оголошувалося лише

етапом на шляху побудови безкласового суспільства. Ця теорія панувала в Радянському Союзі і в багатьох інших соціалістичних країнах. Відомі події, що спричинили розпад усіх держав соціалістичного типу (за винятком Північної Кореї та Куби), спростували істинність даної теорії, соціально-політична практика довела її утопічність.

Відмінний підхід до типології держав дає цивілізують-ційних критерій. Згідно з ним, тип держави, його соціальна природа і сутність визначаються не стільки обєктивно-матеріальних, скільки ідеально-духовними, культурологічними факторами. Застосовувані тут теоретичні конструкції, маючи відмінність класифікацій держав, сходяться в основних ознаках. Одним з першою висунув ідею локальних цивілізацій російський історик М. Я. Данилевський, який у книзі "Росія і Європа" виділяв 11 цивілізацій. Німецький історик О. Шпенглер у книзі "Занепад Європи" виділяв вісім цивілізацій. Англійська соціолог А. Тойнбі в книзі "Осягнення історії" характеризував 26 цивілізацій (єгипетську, китайську, західну, православну, мексиканський, іранську, арійську і т. д.). У сучасній науці найбільше поширення одержало поділ держав на східні (держави східного типу) і західні (держави західного типу). З правових позицій значення має розрізнення держав східного та західного типів за ознаками, що виражає суть прояву суспільних відносин у політичній та економічній сферах. Так, держав для східного типу характерно:

• поділ суспільства на соціальні групи при визначає становище особи в залежно від його соціально-правового статусу в ієрархічній структурі держави;

• ідеологізація політичної системи;

• Економіка заснована на державній та суспільної власності на засоби виробництва;

• наявність впливової шару чиновників і бюрократичного апарату, який фактично є власником засобів виробництва;

державний апарат суворо централізований, на чолі стоїть одноосібний глава держави або вузька група осіб (наприклад, колективне керівництво КНР);

• регламентація прав і свобод людини не має пріоритетного визнання.

Відповідно західного типу держав властиві:

• розподіл суспільства на соціальні групи в залежності від ставлення до власності на засоби виробництва;

• наявність охороняється державою та правом приватної власності на засоби виробництва;

• бюрократія і державний апарат не є власниками засобів виробництва, але при цьому відіграють істотну роль у житті держави і суспільства;

• в здійсненні державної влади за принципом поділу влади є тенденції до її децентралізації;

• права і свободи людини є невідчужуваними та постійно розширюються.

У політико-правовій літературі використовуються класифікації держав, котрі визначають його як демократичний або антидемократичні, соціальна, правова.

По відношенню до релігії держави можуть бути світськими і релігійними. Так, ст. 14 Конституції РФ проголошує Росію світською державою, т. тобто державою, в якій не існує офіційної, державної релігії і жодна з віровчень не визнається ні обовязковим, ні кращим, вони не мають права чинити вплив на державний лад і діяльність державних органів та їх посадових осіб. Так само й держава, її органи та посадові особи не повинні втручатися в конституційно гарантовану діяльність релігійних конфесій.

У релігійному державі панівна релігія проголошується ідейній основою правління, державна релігія і відповідна церква постає інститутом,

який визнається частиною офіційної організації держави. Проявляється це в тому, що держава фінансує цю церкву, бере участь у призначенні священиків; стверджує акти, що регулюють внутрішню діяльність даної церкви, і визнає за даною церквою право здійснювати деякі юридично значимі державні функції, зокрема реєструвати шлюби, народження, смерті. Державна релігія існує в таких країнах, як Великобританія (англіканство), Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія (лютеранство), Іспанія, Парагвай (католицизм), Греція (православя), Йорданія, Іран, Марокко та ін (іслам). У ряді зарубіжних країн (Бельгія, ФРН, Нідерланди, Ізраїль) інститут державної релігії замінено інститутом юридичного визнання релігії з боку держави. Відмінність цього інституту в тому, що держава не втручається у призначення священиків і регулювання внутрішньої діяльності церкви, але надає визнаної церкви державну підтримку і нерідко визнає за церковною церемонією шлюбу юридичні наслідки.

Держави відрізняються за способами формування та формами організації державної влади. Прийнято розрізняти дві основні форми держави - форму правління і форму державного устрою. Важливу характеристику держави висловлюють політичний і державний режими, також відносяться до форми держави.