Головна Історія права Історія держави і права Росії Основні концепції походження давньоруської державності

Основні концепції походження давньоруської державності

В історіографії склалися два основних напрямки у висвітленні історії походження давньоруської державності, представлені прихильниками ( "норманністи") і супротивниками ( "антінорманністи") так званої норманської теорії. І ті й інші спираються на один і той же джерело - "Повість временних літ". Не вдаючись у суть спору, відзначимо, що норманський чинник відіграв певну роль у формуванні вітчизняної державності, але вирішальним він не був. До часу покликання Рюрика в Новгород (862 р.) держава у східних словян уже склалося, причому відповідно до тих закономірностями, які характерні для країн західноєвропейської цивілізації, вектор розвитку якої завжди був для Росії визначальним.

Словяни до часу появи варягів (російська синонім норманів, вікінгів) мали високий рівень як соціально-економічного, так і політичного розвитку, що й послужило основою для утворення держави. Варязькі князі та їхні дружини не тільки не зробили істотного впливу на розвитку східних словян, але й самі опинилися під впливом словянської культури, що призвело до швидкого обрусіння варязької знаті.

До VI ст. племена східних словян переживали процес розкладання первісно-общинного ладу. Родоплемінні і

кровноспоріднених відносини змінювалися територіальними, політичний і військовий звязок. Родова община переростала до сусідської (шнура), формувалися племінні союзи.

Форму суспільних відносин східних словян у VII - VIII вв. можна визначити як військову демократію, ознаками якої були: участь усіх чоловіків племінного союзу у вирішенні найважливіших суспільних проблем, особлива роль народних зборів (віче) як вищого органу влади; загальне озброєння населення (ополчення).

До VIII ст. на території, населеної словянськими племенами, утворено 14 племінних союзів, що склалися як військові обєднання, організація і стабілізація цих обєднань вимагали посилення влади вождя і правлячої верхівки (жерців, старійшин, багатих общинників). В якості головної військової сили і одночасно правлячої соціальної групи на чолі таких спілок виступали князь і князівська дружина.

Племінні союзи у військово-політичних цілях обєднувалися в ще більш великі формування - "союзи союзів". Центром одного з них був Київ, два інших - Новгород і Тьмутаракань. Відповідно три великі політичні центри, що вважаються протодержавне обєднаннями, в джерелах називаються так: Куявія (південної групи словянських племен), Славія (північна група) і Ар-танія (південно-східна група).

У IX ст. більша частина словянських племен злилася в територіальний союз, який отримав назву "Руська земля", центром обєднання став Київ. У 882 р. два найбільших центру, Київський і Новгородський, обєдналися під владою Києва, утворивши давньоруське держава, за яким в історичній літературі закріпилася назва Київська Русь.

Давньоруська держава стала своєрідною федерацією племен, за складом поліетнічним, які ввімкнули крім словянських також угро-фінські летто і-литовські племена, з формою правління - ранньофеодальний монархією, що зберегла державну єдність до середини XII ст.